Читать «Менше знаєш, краще спиш» онлайн - страница 51

У системі, створеній Путіним, владну вертикаль утворювали чиновники, які безпосередньо відповідали лише перед лідером країни. Брехня та маніпуляції допомагали примирити населення з таким станом справ, але попри це режим дивився на російський народ із підозрою, справедливо вважаючи його прагнення мати права найбільшою потенційною загрозою для себе.

Злочинний характер єльцинського періоду при Путіні не змінився, наслідком відсутності моральної відповідальності був бандитизм, санкціонований державою. Видимість розумного врядування зберігалася, але всі звичайні цінності було зруйновано. За оптимальних економічних умов така система могла існувати тривалий час, але вона ґрунтувалася на припущенні, що така благодать триватиме вічно.

Для створення та консолідації системи доби Путіна було потрібно запровадити вертикальний ланцюг підпорядкування й усунути альтернативні центри влади. Ці процеси йшли паралельно, і перш ніж населення зрозуміло, що відбувається, автократичну систему було створено.

На найвищі посади Путін поставив тих, хто працював з ним у міській адміністрації Петербурга або в ленінградському управлінні КДБ. До їхнього числа входили: Дмитро Медведєв, перший заступник голови президентської адміністрації (і пізніше президент); Ігор Сєчін, заступник голови адміністрації; Віктор Іванов, заступник голови адміністрації; Сергій Іванов, секретар Ради Безпеки; Микола Патрушев, директор ФСБ. Інші посади були заповнені ветеранами КДБ-ФСБ та МВС. На 2004 рік половину складу Ради Безпеки та 70% регіональних високопосадовців у Росії становили вихідці зі служб безпеки.

Перевага, яку надавав Путін особистим друзям і службам безпеки, створила в російському керівництві особливу атмосферу. Як і більшість радянських громадян, багато хто з керівників Росії зростали в бідності, жили (як і сам Путін) у комунальних квартирах зі спільними кухнями та санвузлами. Не маючи інших підстав для успіху, крім заступництва Путіна, вони накопичували незліченні багатства й платили за цю прихильність цілковитою лояльністю. Колишній спікер Держдуми Борис Гризлов одного разу сказав, що якби Путін наказав йому вистрибнути з вікна, він це зробив би. Ті посадовці, що прийшли зі служб безпеки, принесли із собою і властивий КДБ спосіб мислення: схильність до шпигуноманії; гонитву за примарами; усвідомлення себе як частини привілейованої касти; ставлення до «чужаків» (звичайних росіян і Заходу) як до ворогів.

Андрій Ілларіонов, який був економічним радником Путіна в перші п’ять років його президентства, сказав, виступаючи перед Конгресом США, що сучасне російське керівництво діє на основі взаємної підтримки та омерти — «кодексу мовчання» мафії. Воно зберігає «традиції, ієрархії, кодекси та звичаї таємної поліції... його члени демонструють високу міру покори начальству, яке знаходиться у влади, відданість один одному та вельми сувору дисципліну. Ці норми дотримуються завдяки як формальним, так і неформальним методам примусу. Той, хто порушує цей кодекс, підлягає суворому покаранню, аж до вищої міри».