Читать «Паперові міста» онлайн - страница 83
Джон Грін
Повагавшись, я відказав:
— Звісно, — і відсунув фіранку. Лейсі усміхнулася до мене, потім підтягла коліна до грудей. Я сів навпроти, притулившись спиною до холодної похилої порцеляни. Ноги наші сплелися. На Лейсі були шорти, майка і маленькі зворушливі капці. Косметика розмазалася навколо очей. На голові ще збереглися рештки зачіски. Треба сказати, Лейсі Пембертон дуже гарна. Не з тих, з ким забудеш про Марго Рот Шпігельман, але про багатьох інших дівчат з нею таки можна забути.
— Ну, як бал минув? — поцікавився я.
— Бен дуже хороший, — відказала вона. — Мені було весело. Але потім ми страшенно посварилися з Беккою, вона обізвала мене хвойдою, а потім вилізла на диван, попросила всіх замовкнути і закричала, що в мене венерична хвороба.
— Господи! — здригнувся я.
— Так, мені гаплик тепер. Це… Боже! Це, чесно, дуже недобре, тому що… це дуже принизливо, і вона знала, вона цього і домагалася… Я прийшла сюди, сіла у ванну, потім прийшов Бен, але я попросила його дати мені спокій. Я проти нього нічого не маю, але він не в змозі слухати. Він же напився. А у мене ж немає венеричної хвороби.
— Співчуваю, — сказав я. — Бекка просто заздрить.
— Чого їй заздрити? Вона королева балу. У неї Джейс. Тепер вона на місці Марго.
У мене від твердої ванни вже дупа заболіла, і я спробував сісти якось по-іншому. Тепер ми торкалися одне одного колінами.
— Місце Марго ніхто не може зайняти, — сказав я. — А Бецці хочеться мати те, що є в тебе. Ти всім подобаєшся. Всі вважають тебе милішою.
Лейсі сором’язливо всміхнулася.
— Ти думаєш, що я поверхова?
— Загалом, так, — я згадав, як сам стояв під дверима і чекав, коли роздягнеться Бекка. — Але і я теж, — додав я. — Всі такі.
Я частенько мріяв: «От якби в мене було тіло, як у Джейса Вортингтона! Впевнено ходити. Впевнено цілувати».
— Ну, не настільки. Ми от з Беном однаково поверхові. А тобі байдуже, щó про тебе думають.
Це була і правда, і ні.
— На жаль, не зовсім байдуже, — зізнався я.
— Без Марго так недобре, — сказала Лейсі. Вона теж була п’яна, але такі п’яні мені приємні.
— Ага, — погодився я.
— Я хочу, щоб ти мене відвіз туди, — сказала вона. — У торгівельний центр. Бен мені розповів.
— Добре, поїдемо, як захочеш, — відказав я. І розповів, що сьогодні вночі знайшов там лак для нігтів і ковдру.
Лейсі якусь хвилю мовчала, дихаючи через рот. А потім прошепотіла:
— Вона померла…
— Я не знаю, Лейсі. Я те ж саме думав до сьогоднішньої ночі, але тепер не певен цього.
— Вона померла, а ми тут усі…
Я згадав підкреслені рядки з Вітмена: «Як не знає про це ніхто на світі, я задоволений, // І як знають про це усі та кожен, я задоволений». І відказав Лейсі:
— Може, вона так хотіла. Щоб життя тривало.
— На мою Марго це не схоже, — заперечила вона.
І я подумав про свою Марго, про Марго Лейсі, про Марго пані Шпігельман — всі ми дивилися на різні її відображення в кімнаті кривих дзеркал. Я збирався додати щось іще, аж зауважив, що рот у Лейсі розтулився, вона, прихилившись до холодних сірих кахлів на стіні, заснула.
