Читать «Паперові міста» онлайн - страница 43
Джон Грін
Відповідь прийшла вже за кілька хвилин.
Слухай, Квентине, — так, я знаю, що це ти. А ти знаєш, що не я забризкав сечею цих першокурсників. Вибач, але я за дії інших не відповідаю.
Моя відповідь:
Пане Вортингтон,
Я розумію, що Чак із Джаспером вам не підлягають. Але я, бачте, в такому самому становищі.
Я не керую тим чортеням, що сидить у мене на лівому плечі. А воно всякчас підбурює мене: «РОЗДРУКУЙ ФОТО! РОЗДРУКУЙ ФОТО! РОЗКЛЕЙ ЙОГО ПО ВСІЙ ШКОЛІ!» А на правому плечі сидить маленьке біле янголятко, яке каже: «Слухай, ну я все ж таки сподіваюся, що ці нещасні першокурсники вранці в понеділок вже отримають свої грошенята».
От і я сподіваюся, янголятку. От і я сподіваюся.
З найкращими побажаннями
Ваша Доброзичлива Сусідка Немезида
На це він нічого не відписав, та й непотрібно було. Балакати вже не було про що.
По вечері до мене зайшов Бен, і ми сіли грати у «Воскресіння». Приблизно що півгодини ми ставили гру на паузу і дзвонили Радарові, який у цей час був на побаченні з Анжелою. Ми залишили йому одинадцять повідомлень, кожне наступне з яких було ще дошкульніше і хтивіше за попереднє. Після дев’ятої до нас подзвонили у двері. «Квентине!» — покликала мама. Ми з Беном подумали, що це Радар, зупинили гру і вийшли. У дверях стояли Чак Парсон з Джейсоном Вортингтоном. Я підійшов, Джейсон мовив:
— Привіт, Квентине.
Я кивнув. Джейсон подивився на Чака, той глянув на мене і буркнув:
— Вибач, Квентине.
— За що? — запитав я.
— За те, що я наказав Джасперу розстріляти першокурсників сечею, — пробурмотів він. І додав по паузі: — І за байки.
Бен розкинув руки, немов збираючись із кимсь обійнятися.
— Ходи сюди, братан, — сказав він Чаку Парсону.
— Що?
— Ходи сюди, — повторив він. Чак зробив крок вперед. — Ну, ближче, — мовив Бен. Чак уже увійшов у будинок, зупинившись, напевно, за фут від Бена. І тут раптом Бен ні з того ні з сього вгатив Чаку в живіт. Той лише скривився і замахнувся, щоб відповісти.
— Братан, розслабся, — перепинив його Джейс. — Тобі ж не боляче було.
Потім він простягнув мені руку.
— Сміливий ти, братан, — мовив він. — Виродок ти, звісно. Але все ж таки!
Я потиснув йому руку.
На цьому вони пішли, точніше, поїхали на «лексусі» Джейса. Коли я зачинив двері, Бен заквилив:
— А-а-а! Любий Господи Ісусе, моя рука! — він спробував стиснути пальці в кулак і скривився. — По-моєму, він підручник до живота приклеїв.
— Це називається «прес», друже, — відказав я.
— Ага, чув я таке слово.
Я поплескав його по спині, й ми повернулися в мою кімнату догравати. Тільки-но ми почали, Бен сказав: