Читать «Паперові міста» онлайн - страница 42
Джон Грін
Бен і хтось іще з друзів допомогли мені підвестися. Плече боліло, але я його навіть не потер.
— Ти як? — поцікавився Радар.
— Усе гаразд, — я нарешті потер плече.
Радар похитав головою.
— Хтось повинен їм пояснити, що можна когось прихлопнути, і хтось може прихлопнути, але «прихлопнутися» неможливо.
Це мене розсмішило. Хтось кивнув на стоянку — до нас ішли два кволі першокурсники, на яких висіли мокрі футболки.
— То була сеча! — крикнув один з них. Другий не сказав нічого; він просто намагався не торкатися власної футболки, хоча сенсу в цьому було не дуже багато. З рукава крапало і стікало по руці.
— Тварини чи людини? — запитав хтось.
— А я звідки знаю? Я що, експерт із сечі?
Я підійшов і поклав руку йому на маківку. Це було єдине сухе місце.
— З’ясуємо, — сказав я.
Продзеленчав другий дзвоник, і ми з Радаром утекли на початки аналізу. Сідаючи за парту, я невдало зачепив її рукою, і біль пронизав плече. Радар постукав ручкою по своєму зошиті, де він кружечком обвів послання: «Як рука?»
Я написав у куточку свого зошита: «У порівнянні з нещасними першокурсниками можна вважати, що я цілий ранок у веселковому полі з цуценятами грався».
Радар засміявся так голосно, що заслужив суворий погляд пана Хімінеса. Я додав: «У мене є план, але слід з’ясувати, хто це зробив».
Друг відказав: «Джаспер Гансон», — і обвів кілька разів.
Я здивувався: «Звідки знаєш?»
«А ти не помітив? Цей бовдур був у власному футбольному светрі».
Джаспер Гансон був молодший від нас. Попервах він не здавався таким уже грізним, я навіть, відверто кажучи, вважав його нормальним хлопцем — він завжди якось ніяково вітався зі мною і казав: «Як ся маєш, друже?» Загалом зовсім не той тип, від якого чекаєш, що він візьме брандспойт і почне поливати сечею. Якщо говорити чесно, в бюрократичній системі урядування старшої школи Вінтер-парк Джаспер Гансон був, напевно, другим помічником заступника з легкої атлетики і переступу. І коли таку людину підвищують до статусу виконавчого віце-президента з розстрілів сечею, слід негайно вживати заходів.
Отож удома я відразу сів за комп’ютер, зареєстрував нову поштову скриньку і написав листа своєму давньому «приятелеві» Джейсону Вортингтону.
Від:
Кому:
Тема: Ви, я, будинок Бекки Арингтон, ваш прутень тощо.
Шановний пане Вортингтон!
1. Усі школярі, чиї велосипеди постраждали від наїзду «шевроле-таго», мають отримати готівкою 200 доларів. Для вас, з урахуванням ваших величезних статків, це буде нескладно.
2. Також припиніть писати всяку дурню в туалеті.
3. Водяні пістолети? Заряджені сечею? Ви це серйозно? Час уже вирости з таких ігор.
4. Ставтеся до інших школярів з повагою, особливо до тих, у кого не такі круті друзі, як у вас.
5. Це прохання передайте іншим членам вашого клану.
Я розумію, що деякі завдання виконати буде нелегко. Але, з іншого боку, мені теж нелегко приховувати прикріплену до цього листа світлину від усього світу.
Щиро ваша
