Читать «Паперові міста» онлайн - страница 12
Джон Грін
— Це щось кримінальне?
— Гм-м-м… Нагадай-но, проникнення зі зломом — це кримінал?
— Ні,— твердо сказав я.
— «Ні» в сенсі «не кримінал» чи ні, ти не допоможеш?
— Ні, я не допоможу. У тебе ж повно підлипайл, то що, ніхто з них тебе покатати не може?
Наприклад, Лейсі та/чи Бекка завжди були ладні їй прислужитися.
— От у них почасти і проблема, — пояснила Марго.
— Яка проблема?
— Одинадцять проблем, — сказала вона якось нетерпляче.
— Ніякого криміналу.
— Богом присягаюся, тобі нічого кримінального робити не доведеться.
І тут біля її хати спалахнули ліхтарі. Марго хутко переплигнула підвіконня і сховалася під моїм ліжком. За хвилю в двір прибіг її батько.
— Марго! — погукав він. — Я тебе бачив!
Під ліжком застогнало з досади.
— О Господи! — Марго вилізла з-під ліжка, схопилася на ноги і сказала: — Тату, ну годі вже. Я просто з Квентином зайшла побалакати. Ти ж сам завжди кажеш, що він добре впливав би на мене і все таке.
— То ти просто балакаєш із Квентином?
— Еге.
— А чому лице чорне?
Марго вагалася тільки мить.
— Тату, для цього буде потрібно довжелезну передісторію розповідати, а ти втомився напевно, то йди…
— Ану додому! — гаркнув він. — Хутко!
Марго схопила мене за майку, прошепотіла мені на вухо: «Повернуся за хвилину», — і вилізла надвір.
Насилу вона пішла, я схопив зі столу ключі від автівки.
Ключі мої, а от автівка, на жаль, не моя. На шістнадцятий день народження батьки подарували мені крихітну коробочку, я відразу ж зрозумів, що там ключі — і мало не напудив у штанці від радості, бо досі вони мені весь час казали, що грошей на авто для мене у них немає. Але коли мені вручили крихітну коробочку в обгортці, я відразу зрозумів, що вони просто дурили мені голову, а тепер все ж таки дарують мені авто. Я зірвав обгортковий папір і відчинив коробочку. Еге ж, там був ключ. О глянувши його, я зрозумів, що він від «крайслера». Від мінівена. Того самого мінівена компанії «Крайслер», на якому їздила мама.
— Ти даруєш мені ключ від свого авта? — запитав я її.
— Томе, — звернулася вона до батька, — я ж казала тобі, що він буде розчарований!
— Ой, не треба мене звинувачувати, — відказав батько, — ти просто намагаєшся списати власну фрустрацію на рівень моїх прибутків.
— А немає часом у твоїй спробі нашвидку проаналізувати мою поведінку прихованої агресії?
— А чи немає прихованої агресії в риторичних звинуваченнях у прихованій агресії? — запитав тато, і цей діалог тривав ще довгенько.
Одне слово, було так: я міг тішитися крутизною однієї з останніх моделей фірми «Крайслер» коли хочу, за винятком тих випадків, коли на мінівені їздила мама. А оскільки вона щодня їде зранку на роботу, я міг на ньому їздити тільки на вихідні. Еге ж, на вихідні та вночі, нехай йому грець!
Марго повернулася не за хвилину, але таки з’явилася знову, як і обіцяла. І поки її не було, я знову завагався.
— Мені ж завтра в школу, — мовив я до неї.
— Та знаю я, — відказала вона. — Завтра в школу і післязавтра теж, але якщо про це багато думати, дівочі мізки не витримають. Загалом, так. Завтра на уроки. Тому треба поквапитися, щоб до ранку встигнути повернутися.