Читать «Паперові міста» онлайн - страница 14
Джон Грін
Я закліпав, щоб приховати жах, який охопив мене тієї миті, але вона його все одно помітила і всміхнулася.
— От побачиш, — сказала вона, — це буде найкраща ніч у твоєму житті.
3
Справа в тому, що я завжди просто слухаю Марго Рот Шпігельман, а коли вона замовкає, заохочую її говорити ще — оскільки, по-перше, я в неї закоханий, по-друге, це надзвичайна дівчина, і по-третє, вона сама ніколи ні про що мене не питає, тож як не питати ні про що і її, доведеться мовчати обом.
Там, на стоянці «Пабліксу», вона сказала:
— Так от, я склала тобі перелік. Як чогось не второпаєш, дзвони мені на мобільник. До речі, я дозволила собі покласти дещо в твій мінівен заздалегідь.
— Як? Ще до того, як я на все це погодився?
— Ну, так. Формально так і є. Словом, будуть запитання, телефонуй, але вазеліну бери велику банку, більшу від твого кулака. Там є такі баночки для малят, є трохи більші баночки — для матусь, так би мовити, а є серйозні банки для татусів — от нам треба таку. Якщо великої не буде, бери штуки три середніх, — Марго вручила мені перелік і одну сотню і сказала: — Цього має вистачити.
Ось цей перелік.
— Цікаво ти велику літеру розставляєш, — сказав я.
— Так, я прихильниця випадкового вживання великих літер. Правила занадто несправедливі до слів, що стоять усередині.
Не знаю, що там належить казати касирці, коли стоїш перед нею о пів на першу ночі з тринадцятьма фунтами сома, кремом для депіляції, величезною банкою вазеліну, упаковкою «Mountain Dew», бляшанкою синьої фарби і букетом тюльпанів. Отож я сказав:
— Набір тільки здається дивним.
Жінка відкашлялась і, не дивлячись на мене, пробурмотіла:
— Не тільки здається.
— Знаєш, я не хочу вскочити в халепу, — мовив я, повернувшись до авта, поки Марго вже змивала з обличчя чорний грим за допомогою хустинок і води з пляшки. Виходить, він був потрібен лише для того, щоб вибратися з будинку. — В запрошенні з Дюку чорним по білому написано, що мене не візьмуть, якщо я потраплю під арешт.
— К., ти такий нервовий!
— Я лише прошу: постарайся, щоб у нас не було неприємностей, — сказав я. — Звісно, я не від того, щоб повеселитися і все таке, але не за рахунок мого… е-е-е… майбутнього.
Марго звела на мене погляд — обличчя було майже чисте — і ледве помітно всміхнулася:
— Послухай, невже тобі не набридла вся ця дурня?
— Га?
— Коледж: візьмуть тебе туди чи ні. Проблеми: виникнуть вони чи ні. Школа: буде в тебе найвищий бал чи найнижчий. Кар’єра: зробиш ти її чи не зробиш. Будинок: великий чи маленький, власний чи найманий. Гроші: маєш їх чи ні. Все це так сумно!
Я спробував заперечити, сказати, що їй самій, певне, теж не геть начхати на ці запитання, вона ж і сама вчиться добре, і в Університет Флориди її беруть, ще й на курс для відмінників, але Марго вже мовила:
