Читать «Паперові міста» онлайн - страница 112
Джон Грін
— Е-е-е, поміняти їх буде, е-е-е, непросто, — повідомляє він. Під мантією відбувається якась тривала метушня, я намагаюся навіть не думати про те, що саме там коїться, і раптом звідти з’являється пляшка з-під світлого «Міллера» із сечею (на вигляд страшенно схожою на світлий «Міллер»), Бен ставить повну пляшку в підстаканник, бере у Радара нову і полегшено зітхає.
Всім іншим у цей час залишається лише споглядати сечу в підстаканнику. Дорога досить рівна, але сам мінівен все ж таки труситься, тож вона там бовтається біля самісінької шийки.
— Бене, якщо твоя сеча опиниться в моїй новенькій машині, я відріжу тобі яйця.
Не перестаючи сцяти, він з усмішкою дивиться на мене.
— Старий, де ти такого великого ножа знайдеш?
Нарешті я чую, як потік слабшає. Закінчивши, Бен швидко викидає другу пляшку у вікно, за нею летить і перша.
Лейсі робить гримасу, наче її зараз виверне, хоч, може, й справді виверне. Радар каже:
— Боже, ти що, сьогодні зранку вісімнадцять галонів води видудлив?
Але Бен просто світиться. Тріумфально піднісши кулаки, він кричить:
— Ні краплі на сидіння! Я Бен Старлінг! Перший кларнет шкільного марш-оркестру. Рекордсмен пивостояння. Чемпіон зі сцяння в машині. Я струсонув цілий світ! Я найкращий!
За тридцять п’ять хвилин, наприкінці третьої години нашої подорожі, він тихенько запитує:
— Коли у нас зупинка?
— Якщо К. не зменшуватиме швидкість, то за годину і три хвилини, — відповідає Радар.
— О’кей, — каже Бен. — О’кей. Добре. А то мені в туалет треба.
ГОДИНА ЧЕТВЕРТА
Вперше за сьогодні Лейсі питає:
— Ми ще не доїхали?
Ми регочемо. Але ми вже у Джорджії, а я вже полюбив цей штат, хоч і з одної-єдиної причини: тут обмеження швидкості сімдесят миль за годину, тому я можу додати ходу до сімдесяти сімох. У всьому іншому Джорджія дуже нагадує Флориду.
З годину ми готуємося до першої зупинки. Вона дуже важлива, тому що я дуже-дуже-дуже-дуже хочу їсти й пити. З якоїсь причини від розмов про те, чого ми накупимо на заправці, стає легше. Лейсі складає перелік покупок для кожного з нас — дрібним почерком на звороті чеків, які знайшлися в її сумочці. Бена вона змушує вистромитися з вікна і подивитися, з якого боку у нас отвір для заливання бензину. Нас вона змушує напам’ять вивчити перелік покупок і влаштовує перевірку. Ми кілька разів повторюємо план відвідування заправки, адже зупинка має бути ідеально підготовлена, як на автоперегонах.
— Ще раз, — вимагає Лейсі.
— Я займаюся бензином, — починає Радар. — Вставивши пістолет, біжу всередину (хоча, поки бензин ллється, я мав би стояти біля машини) і віддаю картку вам. Потім лечу назад до авта.
— Я подаю картку касиру, — каже Лейсі.
— Або касирці,— вставляю я.
— Неважливо, — мовить Лейсі.
— Просто… не будь такою сексисткою.
— Гаразд, К. Я подаю людині за касою картку. Прошу її або його порахувати все, що ми принесемо, і йду в туалет.
— А я тим часом, — веду далі я, — збираю все, що в мене в переліку, і виношу на касу.
— А я сцю, — каже Бен. — Як закінчу, набираю покупок за переліком.