Читать «Байки проти ночі» онлайн - страница 123

— Може, ще шампанського? Чи пива?

— Ні, спасибі, — вона вже цілком одяглася і, присівши на край ліжка, почала взувати туфлі, які дивно виглядали на вулиці, а тут були цілком доречними.

— Знаєш… ти в мене перша, — довірливо всміхнувся Влад і закурив, продовжуючи дивитися на неї. Повія встала, обсмикала спідницю і пригладила долонями з боків, демонструючи всім своїм виглядом, що його одкровення цікавлять її не більше, ніж секрети тувинського горлового співу.

— Па-па, — вона взялася за тонкий ремінець сумочки, що вміщала, крім відомих атрибутів ремесла, газовий балончик, пейджер і остиглий хот-дог, і накинула її на плече. — Раптом щось, тепер знаєш, де мене знайти.

— Стривай, — Влад звівся на ліктях, коли вона рушила до дверей. — Я хотів тебе щось запитати.

Вона повернулася й невдоволено скривила ледь підфарбовані губи.

— Хочеш тріпатися — плати, такса така сама. Кіно дивився? — вона ніколи так не розмовляла з клієнтами, які їй подобалися, навіть якщо оплачений час закінчувався, а їх раптом пробивало на ля-ля. Просто цей їй не подобався. Настільки, що вона нічого не могла з собою вдіяти. Не тому, що він викликав у неї якусь особливу відразу своїми манерами надто запобігливого дівича (їх у неї вже було зо три дюжини, і закінчувалося це завжди однаково — майже так, як сьогодні) і не його прагненням подовгу, немов через лупу, розглядати те, що в неї між ногами, або слинити коліна. А тому, що вона не могла позбутися нав’язли-вого відчуття, начебто хтось постійно перебуває в неї за спиною і спостерігає — відчуття когось іще невидимого. Це, звичайно, дурня, але воно все одно напружувало її й спантеличувало. І ще їй здавалося, що цей кендюх зі смердючими пахвами і в’ялим животом знає про нього. Кілька разів вона інтуїтивно вловлювала в його поведінці такі натяки, немов він постійно підморгує кудись убік, і це було найгірше. Але ж вона думала, що такими речами її давно не здивуєш.

— Що? — посмішка повільно зів’янула на обличчі Влада. — Добре, я заплачу, — він потягнувся до штанів, які висіли на бильці ліжка.

— А… послухай, — вона закусила губу. — Давай якось іншого разу, годиться? Я, якщо чесно, зараз спізнююся…

Вона повернула ключ у замку і вислизнула за двері, не чекаючи його реакції.

— Ну й пішла ти, суко… — кинув Влад, дивлячись на двері номера. Потім вилив залишки шампанського з пляшки в фужер і підкурив нову цигарку. Мама напевне занюхає і те, й інше, але тепер його це мало хвилювало.

Коли фужер із шампанським спорожнів, а високий стовпчик попелу впав на подушку, Влад устав, щоб увімкнути телевізор, і взявся за пиво.

Близько одинадцятої в двері постукали й чемно повідомили, що він має здати ключі від номера через п’ятнадцять хвилин. Іншими словами — або плати, або вимітайся. Сфера послуг, щоб їм — тільки плати, за все плати…

Так завершився найкращий у його житті вечір.

* * *

Дорогою додому Влад трохи протверезів, однак потрапити в кнопку дверного дзвоника йому вдалося тільки з третьої спроби.