Читать «Байки проти ночі» онлайн - страница 126

Розділ 5

Батько сидів на стільці біля його ліжка й пильно дивився, як він розплющує очі й повільно повертається до тлінного світу, в якому голова шумить через похмілля, а життя посміхається завжди комусь іншому.

— Я хочу знати, звідки це? — сказав батько, перебираючи в руках гроші. Годинник за його спиною показував десяту, отже, вони вже все знали. Настав час відкритої гри.

— Від друга, — Влад сів на ліжку, чи не вперше в житті дивлячись прямо в очі батькові. — Від найкращого друга.

— На твоїй роботі мені сказали…

Влад відмахнувся:

— Забудь, це було з кимось іншим. Це був не я.

— Але чому? Скільки ти думав продовжувати це… цей фарс? Чому нічого не сказав?

Чоловік, який сидів перед ним, нервово перебираючи мозолисті пальці, виглядав розгубленим і жалюгідним. «Ось так завжди, — подумав Влад, — варто трохи змінити правила, і вони відразу втрачають опору».

Він чув, як мати вмивається у ванній. Чи знала вона? Можливо, ще ні. Але це більше не мало значення.

— Як я втомився від вас… — сказав Влад, підтягуючи до себе подушку і спостерігаючи, як міняється погляд батька, стає здивованим. Але він усе одно не зрозуміє. — Втомився від вас усіх.

— Припини! — батько подався вперед, але Влад жбурнув у нього подушку, і той осів назад.

— Чому?

— Тому що, — Влад приставив дуло парабелума до подушки і спустив курок. Пролунав глухий постріл, що зметнув хмару пуху.

Переступивши через тіло, Влад пішов на кухню за ножем, яким так зручно було сікти капусту.

А потім відчинив двері ванної.

— Доброго ранку, мамо…

Десь він уже бачив цей відбитий у дзеркалі погляд.

Він ішов містом і посміхався — хлопець, разом з яким того дня померли 90-і, що дали другий шанс попсі й життя поколінню «пепсі». Йшов, насвистуючи мотив вузьких вуличок і опалого листя на тротуарах, які слухають осінній львівський шансон.