Читать «Байки проти ночі» онлайн - страница 119

«Сюди, — вказав голос, коли Влад проходив повз будинок із номером дев’ять. — Наступний під’їзд, третій поверх. На дверях немає таблички, коричневий дермантин».

Де й коли голос дістав цю інформацію, Влад особливо не замислювався: не важливо знати, на які дулі старший брат купив тобі цей «харлей». Він почав підніматися сходами. У кишені його штанів був трохи вкорочений зварювальний електрод, який він якось притяг з роботи, попередньо очистивши стрижень і заточивши один кінець на наждаковому верстаті, — штука вийшла скажено гостра. Верхня частина, що стирчала з кишені, ховалася під курткою, нижню Влад обернув носовою хустинкою. Але вона все одно колола ногу, коли він піднімався сходами.

Між другим і третім поверхами в нього раптом потемніло в очах. Влад устиг схопитися за поручні й зігнувся, притискаючись до них животом. Поки в голові гуло, він подумав, що це схоже на відчуття, наче перебуваєш у салоні літака під час зльоту. І ще… якби він полетів униз сходами, заточена хріновина в кишені, напевне, проштрикнула б йому ногу, а потім, може, розпорола б і живіт. Дуже навіть імовірно.

— Якого біса… — пробурмотів Влад, переводячи подих. Раптовий напад слабкості, що ледь не закінчився втратою свідомості, поступово минав.

«Уночі ти трохи перенапружився, і твій організм іще не встиг відновити витрати енергії», — сказав голос.

Через півхвилини останні ознаки запаморочення зникли, забравши із собою й значну частину осиної метушні в мізках, що дошкуляла Владові зранку. «Напевно, не таке це безневинне заняття — літати», — подумав він і рушив далі на третій поверх.

Майже всі мешканці мали бути вдома: по-перше, сьогодні неділя, по-друге, листопад у Львові — один із найгидкіших місяців у році. Хоча дощ закінчився ще вночі, на вулиці було повно сльоти, густо замішаної на опалому листі, що липло до ніг, — такий собі грузлий розчин, яким осінь чіплялася за час і за людей, щоб залишитися в їхньому житті назавжди. Тому Влад трохи розхвилювався, що його хтось може побачити й запам’ятати.

Однак жодні двері за час його перебування в під’їзді на жодному з чотирьох поверхів не відчинилися, ніхто не ввійшов за ним слідом, що, якщо вдуматися, було логічно. Але він усе одно хвилювався.

«Усе гаразд», — мовив голос, мабуть, вловивши його невпевненість.

Влад зупинився перед дверима, оббитими коричневим дерматином, і подзвонив.

— Хто? — запитали з того боку.

— Я.

Двері відчинив хлопець із зали ігрових автоматів, дружок Стаса, який влаштував учора ввечері безвізову екскурсію по його кишенях на вулиці Коперника. Він жував щось на зразок бутерброда з хліба, намащеного субстанцією, схожою на лайно. З квартири лунав альбом групи «Кінг Даймонд», записаний у 91-му році. «Гей, іди геть!» — тягнув фальцетом, як у зляканого хлопчиська, соліст, звертаючись до когось лиховісного на порозі.