Читать «Байки проти ночі» онлайн - страница 114

— У них немає маленьких дітей, — Влад рушив далі, в сусідню квартиру.

Він минув кухню, де в кватирку димів високий молодий чоловік у трусах, задумливо розглядаючи поодинокі зірки, що ненадовго пробивалися в зазорах між осінніми хмарами. І перемістився в кімнату. Хтось лежав на розкладеному дивані — відкинута вбік ковдра дарувала його поглядові приголомшливе оголене стегно й одну грудь молодої жінки. У Влада з новою силою занило в паху, коли він наблизився до дивана, щоб краще її роздивитися, і його пеніс почав збільшуватися від посиленого припливу крові. Як голодна п’явка. (Гей, гляньте-но, в Мамули встав!) За можливість…

«Так це займе надто багато часу, — сказав голос, поки Влад розглядав груди жінки. — Є краща ідея. Вибирайся назад, до машини».

Влад, трохи повагавшись, повернувся до «Сааба». І тут перед ним постало питання — а що далі? Що далі, коли він знайде свого кривдника? Мабуть, голос іще просто не встиг втаємничити його в усі деталі, так? Ну, так. Інакше всі ці метання містом, що захоплювали, але й швидко втрачали свою привабливість, не мали сенсу.

«Бачиш блимання сигналізації за лобовим склом?»

— Ну.

«Коли вона спрацює, ти дізнаєшся точну адресу, щоб доставити своє послання».

— Що?

«Вітальну листівку найкращому другові».

— А, зрозумів. Як її включити?

«Дуже просто: вдар по склу».

— Ударити?

«Так, уяви, що в тебе є рука, і вдар».

Він спробував, але нічого не вийшло.

«Як у житті, злови це відчуття, — наполіг голос. — Пам’ятаєш, як бив по кнопці автомата для покеру?»

Знову не вийшло.

— Я не можу.

«Ще раз».

Раптом сигналізація спрацювала, виючи, як сирена, над сплячим кварталом; десь загавкав собака.

— Блі-і-ін… — тільки і сказав Влад.

Голос промовчав.

Через двадцять секунд одне з вікон на сьомому поверсі засвітилося, людська фігура висунула руку у відкриту кватирку, і сирена, пискнувши ще кілька разів, заткнулася.

Влад кинувся до визначеної мети.

У квартирі він застав сонну жінку, яка мружила очі, і чоловіка, який швидко вдягався. Обом було під п’ятдесят. Він не міг точно сказати, чи були це Стасові батьки, оскільки бачив їх лише три чи чотири рази і то вже досить давно. Однак «Сааб» був вагомим козирем.

Чоловік нарешті одягнув штани, накинув просто на голе тіло плащ і почав узувати туфлі.

— Думаєш, це необхідно? — запитала жінка, сидячи на широкому двоспальному ліжку в нічній сорочці; її товсті руки тряслися, як желе, при кожному русі.

— Напевно, кішка стрибнула на капот. Але краще перевірити, — відповів чоловік.

Він закінчив шнурувати туфлі й рушив до вхідних дверей.

— Обережніше там, — кинула вслід йому жінка, після чого витягнула шию, щоб подивитися в коридор; її погляд був спрямований під вішалку. Потім глибоко зітхнула й відкинулася назад на подушку.

Влад перестав спостерігати за нею, перейшов у сусідню кімнату. Нічого цікавого тут не було, звичайна вітальня. Перемістився через коридор у меншу кімнату й одразу зрозумів, що тільки тут зможе отримати потрібну йому відповідь.