Читать «Нечиста кров» онлайн - страница 57

— Щось я не пам’ятаю, щоб ви так хихотіли, коли тягнули палити шляхтича, в якому впізнали упиря, добрі люде! — закричав він.

Запала мовчанка. Тиша була така, що можна було перерахувати всіх жаб, що галасували на ближчому до села болоті. Перервав її Голота, що знову рикнув до селян:

— Чи ви вже забули, що сталося ввечері 1 липня 1767 року Божого? Га? Коли у шинку помер пан Калиновський і його слуга, а шинкарка Маруся побігла вмирати у ліс? Ви ж, люде, вирішили, що то упирі вам поробили, і так побили шляхтича, який мав дурість ходити неподалік вашого проклятого села, що нещасний помер наступного дня. Нагадати? Ви й тоді не заспокоїлися, а забрали тіло померлого і спалили на ось цьому лузі. Ще вам пам’ять не відбило, ні?!! А хто ж довів до смерті старого Фельчинського, який не витримав і помер на місці, бо серце його розірвалося, коли діда назвали упирем пару десятків хлопів з кілками? А хто спалив його хату, в якій згоріла й невинна Дарка — служниця Фельчинського? Забули?

— То вони й були упирями! — вигукнув хтось із селян, і натовп схвально загудів.

— Упирями?! А якщо я скажу вам, що то не упирі до вас моровицю принесли, а людина. І людину цю ви всі добре знаєте і чоломкаєтеся з нею кожного дня? Га?

— То покажи!

— Покажи. Чого язиком даремно метеш? — знову закричали з гурту болотківчан.

— І покажу. Бо поки ви бігали й репетували, і вбивали все, що на двох ходить, кровопивця серед вас був! Якби ви розплющили свої оченята, то побачили б, що все, що робилося, вказувало на одну людину… — Голота помовчав, обвів натовп очима, а потім повернувся й указав пальцем:

— На вашого війта — Амброжа Краваржа!

Люди відсахнулися від того місця, де сидів війт, а той скочив на ноги, пополотнілий, як смерть. Однак за порухом руки князя до нього підскочили двоє гайдуків.

— Сядь, Амброже, сядь, кажу тобі, — пильно дивлячись на війта, крикнув Яблоновський.

— Як я це дізнався? Дивіться самі! По-перше, — промовив Голота, проходжуючись сценою, — чомусь усі, хто помер в Болотківцях, зналися з війтом. Я оце селом попитав, так мені, що тільки не розповіли. І казали, що Маруся любилася з війтом, його кинула, а він її отруїв, забитий упир Котович був другом ворога Краваржа — Лукомського, і Фельчинському війт був винен купу грошей і… коротше кажучи, багато мені розповіли люде про справи вашого старости…