Читать «Нечиста кров» онлайн - страница 55

— Щось раніше я такого від вас не чув.

— Тікаю, аякже. А ще мені потрібно подумати. Зважити за і проти. Уже скоро маю зробити крок, що змінить не лише мою долю. Ти, як любитель пафосних промов, маєш оцінити і мою, — засміявся Яблоновський. — Але найдурніше, що цього разу вся ця патетика доречна. Адже чию сторону я не оберу, це значно порушить баланс сил, а про наслідки доведеться лише здогадуватись…

— Щось ви обрали не надто спокійне місце, аби подумати про це…

— Я вже чув. Якийсь бедлам! Завтра ж заміню Краваржа, він тут такого навійтував, що мені доведеться з Малаховськими все залагоджувати, а може, й судитися. Що то за дурні казки про упирів, може, хоч ти мені розповіси?

— Казки — не казки, але тут, у Болотківцях, уже п’ять мертвяків і може бути ще більше. І скажу я вам відверто, якщо вмирають тут завше так загадково, то я не здивований, що тутешні селяни досі вірять у відьом, вовкулаків, русалок та іншу нечисть, — Голота одним величезним ковтком допив вино з графина і зітхнув.

— Щось скучив я за добрим бургундським…

Гайдуки знову перенесли князя до чеської вітальні Краваржового будинку, і там він залишився наодинці з Голотою. Так само лежачи на животі, задумливо дивився на свого несподіваного гостя, який сидів у кріслі, закинувши ногу на ногу, тримаючи у руках вино, і звично теревенив.

— Усе тут надзвичайно заплутано, пане Антонію. Маленьке село, а пристрасті, як десь на Сицилії, де труять і вбивають одне одного через єдиний погляд під час ранкової меси. Я аж захекався, розгрібаючи все це болото у цих ваших Болотківцях.

— І що, розгріб? — примруживши очі, подивився на Голоту Антоній Барнаба.

— Коштувало мені це досить дорого. Особливо моя подорож в Острог, — Голота розстібнув жупана й показав Яблоновському перев’язане плече. — Комусь не сподобалося, що я занадто близько підійшов до розгадки, — не втримався й похвалився Голота. — І цей хтось влаштував мені засідку неподалік Межиричів. Пальнули добряче, я вже думав — кінець. Вони теж так подумали, бо навіть не шукали мене, коли я впав з коня, заплутався в стременах і той бовдур Росинант поніс мене у хащі — ледве ногу не відірвав. Але, дякуючи Богу, усе закінчилося, мов у доброму романі. Мене знайшли францисканці, вони якогось біса вешталися у лісі, перев’язали й віднесли до будинку шевця. Той мене підлатав, я трохи відлежався й приїхав. Думаю, приїхав немарно. Хоча б подивлюся вашу виставу. До речі, а що хоч ви ставите, пане Барнабо?

— «Скупого» Мольєра. До речі, оціниш мій театр з Аннополя. Я підозрюю, що ти й сам би не проти зіграти, чи не так?

— Барнабо, не підігрівайте моє й так розпечене его, ви ж знаєте, що лише Нерон може зрівнятися зі мною в честолюбстві й упевненості, що я найкращий актор у світі, — засміявся Голота. — Але все ж зіграти я був би не проти, якщо така буде ваша ласка, — серйозно сказав Голота, пригублюючи черговий келих бургундського.