Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 77

Дівчина повернула до Алми своє незугарне личко й запитала:

— А тепер скажи мені — ти чула вчора ввечері, як дзвонили дзвони?

Алма задумалася. Вчора ввечері вона справді чула дзвони. На Фермонт-Гілл була пожежа, і дзвони по всьому місту били на сполох.

— Чула, — відповіла Алма.

Дівчина задоволено кивнула й, заплескавши в долоні, сказала:

— Я так і знала!

— Знала, що я вчора чула дзвони?

— Ні, знала, що вони справді існують!

— Здається, ми з вами незнайомі, — обережно сказала Алма.

— Ой, справді! Мене звати Ретта Снов. І всю дорогу сюди я пройшла пішки!

— Та невже? А звідки ж ти прийшла?

Вона б не здивувалася, якби та відповіла: «Зі сторінок книжки з казками!». Але дівчина натомість сказала:

— Он звідти, — й показала пальцем на південь.

Алма миттю все зрозуміла. За якихось дві милі вниз по течії від Білого Акру будувався новий маєток. Власником був заможний торговець тканинами з Мериленда. Значить, та дівчина — його донька.

— Я сподівалася, що десь тут поблизу житиме дівчина мого віку, — сказала Ретта. — Пробач мою відвертість, але скільки тобі років?

— Дев’ятнадцять, — відповіла Алма, почуваючись набагато старшою, надто біля цієї крихітки.

— Неймовірно! — знову заплескала в долоні Ретта. — А мені вісімнадцять, не така вже й велика різниця, еге ж? А тепер скажи мені дещо, але тільки чесно. Як тобі моя сукня?

— Ну… — Алма нічогісінько не тямила в сукнях.

— Я теж так думаю! — вигукнула Ретта. — Не найкращий вибір, правда? Якби ти бачила інші мої сукенки, то зразу б зі мною згодилася, бо я маю просто фантастичні сукні! Але ж це не зовсім вже бридке, га?

— Ну… — Алма знову не могла підібрати слів. Однак Ретта й не чекала від неї відповіді.

— Ти надто добра до мене! Не хочеш мене образити! То ми вже з тобою приятельки! А ще в тебе таке гарне й міцне підборіддя. Глянеш на нього — і тобі відразу хочеться довіряти.

Ретта обійняла Алму за стан і притулилась до неї, схиливши голову їй на плече. У світі не було ані однісінької причини, чому б Алмі мав сподобатися її жест. Хоч ким та Ретта Снов була, з усього відразу ставало зрозуміло — перед нею дурненьке дівчисько, в якого замість голови — порожній глечик. Алма мала повно роботи, а та її відволікала.

З іншого боку, Алму ніхто ніколи не називав приятелькою.

Ніхто не питав її, якої вона думки про чиюсь сукню.

Ніхто не захоплювався її підборіддям.

Вони якийсь час просиділи на лавці в теплих, незвичних обіймах. А відтак Ретта відсторонилася, глянула на Алму й усміхнулася — чарівно й по-дитячому довірливо.

— Що тепер будемо робити? — запитала вона. — І як тебе звати?

Розсміявшись, Алма назвала своє ім’я і зізналася, що уявлення не має, що далі робити.

— А тут є ще дівчата? — поцікавилася Ретта.

— Є, моя сестра.

— Ти маєш сестру! Як тобі пощастило! Ходім її пошукаємо.

Вони встали й рушили стежкою далі, поки не натрапили в одному з розаріїв на Пруденс, яка стояла за мольбертом.

— Ось де твоя сестра! — вигукнула Ретта, кинувшись до Пруденс так, ніби виграла приз, і призом тим була Пруденс.