Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 76

Та обидві кімнати належали Алмі Віттекер і більш нікому, і в обох кімнатах вона заново народжувалася на світ.

Розділ дев'ятий

Одного дня восени 1819 року Алма сиділа за письмовим столом у возівні й читала четвертий том природничої історії безхребетних Жана-Баптиста Ламарка, коли в материному грецькому саду промайнула чиясь постать.

Алма не раз бачила, як через сад проходили в своїх справах робітники Білого Акру; зазвичай на землі щось дзьобала куріпка чи павич, але та істота була ані робітником, ані пташкою. То була невисока, охайна темноволоса дівчина років вісімнадцяти, вбрана в рожевий прогулянковий костюм, який їй дуже пасував. Походжаючи садом, дівчина безтурботно крутила в руках парасолю з зеленими торочками й китичками. Здалеку не було добре видно, але скидалося на те, що вона розмовляла сама зі собою.

Алма відклала Ламарка вбік і придивилася уважніше. Незнайомка нікуди не квапилася і за кілька хвилин знайшла лавку, на яку спочатку сіла, а потім — оце дивина! — лягла, просто на спину. Алма не зводила з неї погляду, чекаючи, що дівчина встане, але та, напевно, заснула.

Все це було дуже дивно. Того тижня у Білому Акрі були гості (фахівець із рослин-хижаків із Єльського університету й надокучливий науковець, який написав величенький трактат про вентиляцію в оранжереях), але ні той, ні той не приїхав з доньками. До робітників маєтку та дівчина теж, ясна річ, стосунку не мала. Жодному садівнику не вистачило б грошей купити своїй доньці таку вишукану парасолю, та й донька робітника нізащо б не прогулювалася отак безтурботно улюбленим грецьким садом Беатрікс Віттекер.

Заінтригована Алма покинула роботу й вийшла надвір. Вона підійшла до дівчини якомога тихіше, щоб її не збудити, але придивившись, побачила, що та й не збиралася дрімати, а, поклавши голову на пишні, чорні, як вороняче крило, кучері, мов на подушку, просто лежить і дивиться в небо.

— Добридень, — привіталася Алма, дивлячись на неї згори.

— О, добридень! — відповіла дівчина, анітрохи не збентежена появою Алми. — А я якраз дякувала небесам за те, що послали мені таку лавку!

Дівчина різко сіла, радісно всміхаючись, і поплескала по лавці, запрошуючи Алму присісти. Алма слухняно сіла, розглядаючи мимохідь свою нову знайому. Дівчина виглядала дивакувато. Здалеку вона здавалася гарнішою. Звичайно, фігура в неї була чудова, пишні кучері — чарівні, а ямочки на щічках — привабливі, проте зблизька в очі впадало, що обличчя її — пласке й кругле, наче блюдце, а зелені очі — надто вже великі й виразні. Вона раз у раз моргала. Всі ці риси надавали їй дитинного, не надто розумного й зовсім трішки божевільного вигляду.