Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 59

Алма закрила книжку. Голос був їй знайомий. Особисто автора вона, звісно, не знала, але впізнала типаж: освічений письменник із тих, що часто вечеряли в Білому Акрі. Він належав до тих чоловіків, які могли заввиграшки написати чотириста сторінок про філософію природи коників-стрибунців, але вирішив натомість описати на чотирьохстах аркушах свої чуттєві пригоди. Це відчуття, що вона впізнає автора, що він знайомий їй, збентежило Алму і заразом заінтригувало. Якщо цей трактат написав поважний джентльмен, який так поважно висловлюється, то чи й сам текст — теж поважний?

Що б сказала Беатрікс? Алмі не треба було довго думати. Беатрікс сказала б, що ця книжка заборонена, небезпечна й огидна — справжнє гніздо пороку. Беатрікс наказала б тут же знищити трактат. А що зробила б Пруденс, якби раптом знайшла таку книжку? О, тій, певно, було б гидко навіть взяти її. А коли б книжка якось опинилася в її руках, то Пруденс слухняно принесла б її Беатрікс, щоб та її знищила, і дістала б на горіхи за те, що взагалі доторкнулася до такої мерзоти. Але ж Алма — не Пруденс.

Що ж тоді їй робити?

Вона позбудеться книжки й нікому про неї не скаже. Сьогодні ж по обіді. Не прочитавши більше ні слова.

Алма знову навмання розгорнула книжку. І знову почула знайомий, серйозний голос, який розповідав щось неймовірне.

«Мені кортіло дізнатися, — писав автор, — у якому віці жінка втрачає здатність діставати чуттєву насолоду. Мій приятель, власник публічного дому, який у минулому допомагав мені в багатьох експериментах, розповів про одну куртизанку, яка з насолодою віддавалася своїй справі з чотирнадцяти років до шістдесяти чотирьох, а тепер, коли їй сповнилося сімдесят, замешкала в місті неподалік від того, де я жив. Я написав тій жінці, а вона надіслала мені у відповідь напрочуд щирого й теплого листа. Не минуло й місяця, як я навідав її, і вона дозволила мені оглянути її геніталії, які майже не відрізнялися від геніталій набагато молодшої жінки. Вона продемонструвала, що досі здатна відчувати насолоду. Покривши розкішницю тоненьким шаром горіхової олії, вона погладжувала себе пальцями, доки не сягнула найсолодшого моменту…»

Алма закрила книжку. Її треба негайно знищити. Спалити в кухонній грубці. Не сьогодні по обіді, бо хтось може її побачити, а трохи пізніше, ввечері.

Вона ще раз розгорнула книжку навмання.