Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 25

Він найняв човняра, щоб той переправив його вгору по ріці до Ричмонда. Вже споночіло. Генрі, не зупиняючись, пройшов повз жалюгідну халупу, де жили його батьки. Своїх рідних він більше ніколи не побачить — та й не хотітиме. Хлопець пробрався у сади К’ю, знайшов лопату й викопав усі гроші, які заховав там у шістнадцять років. Під землею на нього чекав величенький згорток зі сріблом — він навіть не пригадував, щоб стільки свого часу ховав.

— Молодець, — похвалив він себе тодішнього: малолітнього, жадібного злодійчука.

Заночував Генрі коло річки, примостивши під голову замість подушки вогкий пакунок із монетами. Другого дня він повернувся до Лондона й придбав собі добротне вбрання. Під його пильним оком усю перуанську ботанічну колекцію — насіння, бичачі міхурі, взірці кори — вивантажили з корабля, що прибув із Кадіса, й перенесли на судно, яке прямувало до Амстердама. За законом, уся колекція належала К’ю. А пішло те К’ю під три чорти! Хай спробують його знайти.

Через три дні він поплив до Голландії й продав свою колекцію, ідеї й послуги Голландській Ост-Індській компанії — чиї прискіпливі й хитрі розпорядники прийняли його, до слова, без натяку на посмішку.

Розділ четвертий

Минуло шість років — Генрі Віттекер розбагатів і прямував до ще більшого багатства. Його плантація цинхони на голландському колоніальному острові Ява процвітала, проростаючи так легко, мов бур’ян у прохолодних, вогких, уступчастих горах під назвою Пенґаленґан — як Генрі й думав, тамтешнє середовище виявилося достоту таким, як у перуанських Андах і біля підніжжя Гімалаїв. Генрі сам жив на плантації, не спускаючи ока зі свого ботанічного скарбу. Світові ціни на єзуїтську кору тепер визначали його компаньйони в Амстердамі, дістаючи шістдесят флоринів з кожної сотні фунтів обробленої кори. Вони не встигали її обробляти. То була справжня золота жила — і то завдяки пильності Генрі. Він увесь час щось вдосконалював у своєму саду, який був тепер захищений від перехресного запилення менш життєздатними деревами й давав дієвішу й міцнішу кору за ту, що прибувала з самого Перу. До того ж вона не втрачала своїх властивостей під час перевезень і — не потрапляючи до рук капосних іспанців та індіанців — вважалася в світі надійним товаром.

Тепер голландські колонії були найбільшими в світі виробниками й споживачами єзуїтської кори, якою захищали своїх вояк, управителів і робітників по всій Ост-Індії від малярійної лихоманки. Це давало їм незліченні переваги над суперниками, надто англійцями. З твердим наміром помститися, Генрі докладав усіх зусиль, аби його товар узагалі не потрапляв на британський ринок, а якщо ж єзуїтська кора таки проникала в Англію чи її колонії, то щоб за неї правили втридорога.

А тим часом у К’ю, безнадійно пасучи задніх, сер Джозеф Бенкс таки спробував вирощувати цинхону в Гімалаях, але без знань і досвіду Генрі його затія кульгала. Британці марнували гроші, сили й ентузіазм, садячи не ті дерева не на тій висоті — й Генрі, холоднокровно посміхаючись, про це знав. У 1790-х в Індії сила-силенна громадян і підданих британської імперії щотижня вмирали від малярії, не маючи доступу до цілющої єзуїтської кори, тоді як здорові як бугаї голландці невтомно рухались уперед.