Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 246
Елізабет Ґілберт
— У нас забракло дерева на домовину, — сказав преподобний Веллс, — тому ми загорнули містера Пайка у виткану на острові тканину й поховали його в старому каное — тут часом так роблять. Розумієте, столярувати без інструментів важкувато, а коли в руки тубільцям потрапляє хороша деревина, вони не хочуть марнувати її на домовини, тож ми обходимося старими каное. Але тутешній люд, як бачите, поставився з повагою до християнських переконань містера Пайка. Його поховали головою на захід, обличчям до сонця, що сходить, як роблять усі християнські церкви. Я вже казав, що його тут любили. Сподіваюсь, він помер щасливим. Достойний то був чоловік.
— А він здавався щасливим, коли тут жив, брате Веллс?
— З часом він, як і всі ми, знайшов на острові багато цікавого для себе. Але орхідей йому бракувало, це точно! Як я вже казав, Таїті може стати розчаруванням для тих, хто приїжджає сюди досліджувати природу.
— А містер Пайк вам ніколи не здавався стурбованим? — насмілилась запитати Алма.
— Люди прибувають на цей острів з різних причин, сестро Віттекер. Як казала моя дружина, людей прибиває до берега, й ці відкинуті всіма чужинці переважно не здогадуються, де опинилися! Одні з них на вигляд порядні джентльмени, а потім виявляється, що на своїй батьківщині вони сиділи у в’язниці. А інші були порядними джентльменами, коли жили в Європі, а, приїхавши сюди, поводяться як злочинці! Ніколи не знаєш, що твориться в чужій душі.
Він не відповів на її запитання.
Але вона стрималась.
А тоді преподобний Веллс, як завжди життєрадісно, сказав:
— А он там, по той бік низької стіни, поховані мої доньки.
Від його слів Алмі відібрало мову. Вона не знала, що в преподобного Веллса були доньки, не кажучи про те, що вони померли на острові.
— Їхні могилки зовсім маленькі, — сказав він, — бо дівчатка довго не прожили. Жодна не дожила й до року. Ліворуч — Гелен, Елеанор і Лора. Праворуч біля них — Пенелопа й Теодозія.
П’ять мініатюрних надгробків, менших за цеглину. Алма не знала, що сказати. Нічого сумнішого вона в житті не бачила.
Глянувши на її приголомшене обличчя, преподобний Веллс лагідно всміхнувся.
— Але без горя нема радості. Їхня наймолодша сестричка Крістіна жива й здорова. Господь дав нам одну доньку, яку ми змогли виховати, й вона досі жива. Живе в Корнволлі й сама вже стала матір’ю трьох хлопчиків. Місіс Веллс живе з нею. Як бачите, моя дружина оселилась з нашою єдиною дитиною, яка зуміла вижити, а я залишився тут, скласти товариство мертвим.
Він зазирнув Алмі через плече.
— О, дивіться! — вигукнув. — Плюмерія розцвіла! Зірвемо кілька галузок і принесемо сестрі Ману. Хай вчепить собі на капелюшок до вечірньої служби. Думаю, їй сподобається!
Преподобний Веллс завжди збивав Алму з пантелику. Вона ще ніколи не зустрічала такого веселого чоловіка, який ні на що не нарікав, який так багато втратив і жив, маючи так мало. Пізніше вона дізналась, що в нього навіть домівки не було. Він не мав власної