Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 18

Генрі уявлення не мав, про що той говорить, але мовчав. За останні чотири роки він навчився відкривати рота тільки тоді, коли знав, що каже. Ба більше: він переконався, що співрозмовники, буває, гадають, що мовчанка — ознака розуму. Крім того, в його голові досі відлунювали слова: «то багатшим станеш колись»…

Бенкс закалатав у дзвінок — до кімнати зайшов блідий незворушний слуга, сів за письмовий стіл і витягнув кілька аркушів паперу. Бенкс, більше ні слова не промовивши до хлопця, продиктував:

— Сер Джозеф Бенкс, який ласкаво відрекомендував вас лордам-засідателям ботанічних садів Його Величності в К’ю, і так далі, і тому подібне… За наказом лордів, повідомляю вам, що вас, Генрі Віттекера, призначено колекціонером рослин для саду Його Величності, і так далі, і тому подібне… За винагороду й заробіток вам правитиме сорок фунтів на рік, за які ви оплачуватимете свої харчі й подорожні витрати, і так далі, і тому подібне…

Пізніше Генрі подумалась, що тих «і так далі, і тому подібне» з біса забагато як на сорок фунтів на рік, але хіба в нього був інший вибір? Заскрипіли пера — Бенкс, ліниво помахуючи листком у повітрі, щоб той висох, сказав:

— Твоє завдання, Генрі — цинхона. Тобі вона, мабуть, відома як хінне дерево. З нього одержують єзуїтську кору. Дізнайся про нього все, що тільки зможеш. Це дуже цікаве дерево, і мені б хотілося ретельніше його дослідити. Не заводь собі ворогів, Генрі. Стережися злодіїв, дурнів і розпутників. Веди детальні записи й неодмінно повідом мене, в якому ґрунті ти знайдеш екземпляри — піщаному, глинистому, болотистому — щоб ми спробували вирощувати його тут, у К’ю. Мисли, як шотландець! Що менше ти розкошуватимеш тепер, то більше розкошуватимеш у майбутньому, коли розбагатієш. Утримуйся від трунків, лінивства, жінок і смутку. Всі ці насолоди спізнаєш пізніше, коли станеш нікудишнім стариганом, як ото я. Будь уважний. Краще хай ніхто не знає, що ти досліджуєш рослинний світ. Захищай рослини від кіз, собак, котів, голубів, свійської птиці, комах, цвілі, моряків, солоної води…

Генрі слухав його упіввуха.

Він їде до Перу.

За тиждень, у середу.

Він досліджуватиме рослинний світ — за дорученням самого короля Англії.

Розділ третій

Після майже чотирьох місяців у морі Генрі прибув до Ліми. Він опинився у містечку на п’ятдесят тисяч душ — зубожілому колоніальному поселенні, де титуловані іспанські родини, бувало, обідали гірше за мулів, які тягнули їхні екіпажі.

Він приїхав туди сам. Росс Найвен, керівник експедиції (до якої, до речі, входили тільки вони двоє — Генрі Віттекер із Россом Найвеном) помер дорогою, щойно вони відчалили від узбережжя Куби. Старому шотландцю взагалі не можна було покидати Англії. Він мав сухоти, зблід, кашляв кров’ю, але вперто приховував свою недугу від Бенкса. Найвен не протягнув у морі й місяця. На Кубі Генрі нашкрябав Бенксові лист, повідомивши того про Найвенову смерть й висловивши рішучий намір продовжувати експедицію самотужки. На відповідь хлопець не чекав. Йому не хотілося вертатись додому.