Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 130

Перш ніж вийти назустріч гостю, Алма ще деякий час за ним поспостерігала. За своє життя вона бачила, як до Білого Акру прибували сотні гостей, і ті, хто приїжджав до них уперше, завжди поводилися однаково: завмирали на місці й вражено розглядали будинок перед собою, адже Білий Акр зачаровував і, водночас, лякав, надто з першого погляду. Помістя зумисно побудували так, щоб вселяти страх, і мало кому з гостей вдавалося приховати свій трепет, заздрощі чи страх — особливо, якщо вони не знали, що за ними спостерігають.

Але містер Пайк навіть не глипнув на маєток. Він, навпаки, зараз же обернувся до нього спиною і почав розглядати старий грецький сад Беатрікс — що його Алма з Ганнеке десятками років тримали в первозданному вигляді в пам’ять про неї. Гість ступив кілька кроків назад, так, наче хотів краще його роздивитися, а тоді зробив щось дуже дивне: поставив на землю валізу, зняв жакет, подався до північно-західного закутка саду, а тоді перетнув його широкими кроками по діагоналі до південно-східного кутка. Трохи там постояв, роззирнувся, а тоді виміряв кроками дві прилеглі сторони саду — його довжину й ширину — так землемір вимірює межі наділу. Дійшовши до північно-західного кута, він зняв капелюх, почухав голову, трохи постояв на місці, а тоді розреготався. Алма не чула його сміху, але бачила, як він сміється.

То вже було занадто — вона не витримала й вибігла з возівні йому назустріч.

— Містере Пайк! — гукнула вона, простягаючи йому руку для потиску.

— Ви, напевно, міс Віттекер! — відповів він, приязно всміхнувшись і потиснувши їй руку. — Не вірю власним очам! Скажіть мені, міс Віттекер, що то за божевільний геній завдав собі стільки клопоту, щоб розбити цей сад за строгими ідеалами евклідової геометрії?

— Це спало на думку моїй матері, сер. Коли б вона багато років тому не покинула цього світу, то дуже зраділа б, почувши, що ви розгадали її наміри.

— Та їх же кожен розгадає! Це ж золотий перетин! Ось тут — подвійні квадрати, кожен з яких містить сітку з квадратів, а стежки, що розділяють усю цю конструкцію навпіл, утворюють кілька трикутників зі співвідношенням сторін три-чотири-п’ять. Так приємно! Не можу повірити, що хтось завдав собі клопоту й зробив це в такому великому масштабі. Деревця самшиту ідеально сюди пасують. Вони мовби знаки рівності між частинами рівняння. Ваша матуся, певно, була чудесна особа.

— Чудесна… — Алма задумалася, чи можна так сказати про її матір. — Що ж, моя матінка була обдарована розумом, який працював із чудесною точністю, це справді так.

— Неймовірно, — відповів її співрозмовник.

Будинку він, схоже, взагалі не помічав.

— Приємно познайомитися з вами, містере Пайк, — сказала Алма.

— І з вами, міс Віттекер. У своєму листі ви виявили неабияку щедрість. Чесно кажучи, я оце вперше їхав сам у екіпажі — і мені сподобалося. Я вже так звик мандрувати поруч із верескливими дітлахами, бідолашними тваринами й гамірними чоловіками, які цмулять товсті сигари, що не знав, куди себе подіти під час такої довгої подорожі на самоті й у спокої.