Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 113

Після смерті Беатрікс Генрі не одружився вдруге й не проявляв жодного інтересу до шлюбу. Він не потребував дружини — в нього була Алма. Алма добре ставилася до Генрі й вряди-годи, десь раз на рік, він навіть хвалив її за це. За той час вона навчилася влаштовувати своє життя, враховуючи батькові примхи й бажання. Зазвичай їй було приємно в його товаристві (вона любила батька, хоч яким він був), однак Алма чудово розуміла, що кожна година, проведена біля тата, — це час, який вона могла б витратити на вивчення моху. Її пообіддя й вечори належали Генрі, тоді як ранки Алма присвячувала власній праці. З роками батько вставав з постелі щораз пізніше, тому такий розклад усіх влаштовував. Інколи Генрі бажав запросити на вечерю гостей, але це траплялося далеко не так часто, як колись. Тепер вони вечеряли в товаристві не чотири рази на тиждень, а чотири рази на рік.

Генрі далі був капризним і нестерпним. Алма не раз прокидалася серед ночі від того, що Ганнеке де Ґроот, яка, здавалося, взагалі не старіла, торкалась її плеча зі словами:

— Дитинко, твій батько тебе кличе.

Тоді Алма вставала, куталася в теплий халат і йшла до батькового кабінету, де роздратований Генрі, який страждав від безсоння, шарудів паперами, вимагав налити йому чарку джину й зіграти з ним о третій ночі дружню партію в нарди. Алма, ані слова не кажучи, потурала його бажанням, знаючи, що наступного дня Генрі буде втомлений, а значить, вона матиме більше часу на свої заняття.

— Я тобі колись розказував про Цейлон? — питав він, і Алма давала йому виговоритися, аж поки він не засинав.

Часом вона й сама засинала, слухаючи його оповідки про давнє минуле. Розвиднювалося, і перші промені сонця освітлювали старого чоловіка і його сивоголову доньку, які задрімали просто в кріслах, так і не закінчивши партії в нарди. Тоді Алма прокидалася й прибирала в кімнаті. Кликала Ганнеке й дворецького, щоб ті допомогли їй перенести батька в ліжко. А відтак нашвидкуруч снідала й рушала до свого кабінету в возівні або ж до спостережного пункту серед замшілих валунів, де знову поринала в дослідження.

Так тривало понад два з половиною десятки років. І так, думала Алма, триватиме завжди.

Алма Віттекер вела спокійне, щасливе життя.

Щасливе цілком і сповна.

Натомість іншим не так пощастило.

Так, давній Алмин приятель Джордж Гокс не знайшов щастя у шлюбі з Реттою Снов. Ретта також почувалася нещасною. Втім, знаючи про це, Алма не відчувала ні втіхи, ні радості. На її місці інша жінка зловтішалася б цією своєрідною похмурою помстою за її розбите серце, однак Алма була не з тих, хто насолоджується чужими стражданнями. До того ж Алма більше не кохала Джорджа Гокса, хоч свого часу його шлюб завдав їй великого болю. Полум’я її кохання згасло багато років тому. Було б геть безглуздо далі кохати його всупереч обставинам, та й крім того, вона й так наробила чимало дурниць. Втім, Алма шкодувала Джорджа. Він мав добре серце й завжди був їй вірним приятелем, тільки дружину обрав собі на диво невдало.