Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 11

Поневіряння почалися, щойно Генрі піднявся на палубу. Його поселили в трюмі, біля кліток з курками й бочок. Зусібіч незадоволено кректали птиці й мекали кози, але Генрі ні на що не скаржився. З нього знущалися й глузували чолов’яги з руками, вкритими соляною кіркою, й зап’ястями завбільшки як ковадло. Старші моряки обзивали його річковим вугром, який ще не пробував на власній шкурі, що воно таке — суворий океан. У кожній експедиції, казали вони, хтось гине, і на їхньому судні Генрі першим накладе головою.

Вони його недооцінили.

Генрі був наймолодший, та — як невдовзі виявилося — не найслабший. Життя на кораблі було не дуже вже й гіршим за те, що він покинув на суші. Він вчився усього, що від нього вимагалося. Навчився висушувати зібрані містером Нельсоном рослини й готувати їх для наукового реєстру, малювати рослини просто неба — відганяючи мух, які сідали на пігменти, заледве він їх змішав, а ще — допомагати іншим на кораблі. Його змушували натирати оцтом кожну тріщинку на судні й вибирати блощиць з постелі старших моряків. Він допомагав корабельному м’ясникові солити й набивати в бочки свинину й навчився управляти пристроєм для опріснення води. Навчився ковтати власну блювоту, аби не виставляти на глум свою морську хворобу. Генрі переживав бурю, не виказуючи свого страху ні Богові, ні людям. Їв акул — і гнилі рештки риби в череві акули теж їв. Жодного разу не завагався.

Сходив на берег на Мадейрі, у Тенеріфе й у Столовій бухті. На мисі Доброї Надії вперше в житті зустрів представників Голландської Ост-Індської компанії, які вразили його своєю розсудливістю, обізнаністю й багатством. Він бачив, як моряки програвали в карти всі свої заробітки до копійки. Бачив, як люди позичали гроші в голландців, які самі не грали. Генрі теж тримався осторонь. Перед його очима моряка з їхнього корабля піймали на шахрайстві й — за наказом капітана Кука — побили мало не до смерті. Генрі ж поводився чесно. Коли їхній корабель огинав в хурделицю мис Доброї Надії, хлопець цілу ніч трусився під тоненькою ковдрою — зуби так цокотіли, що один не витримав і зламався, але він усе одно не скаржився. Різдво він святкував на острові, де вітер пронизував до кісток, у товаристві морських левів і пінгвінів.

На Тасманії Генрі зійшов на сушу й побачив голих тубільців — або ж «індіанців», як їх (і всіх червоношкірих людей) називали британці. Він був свідком, як капітан Кук подарував індіанцям на згадку про цю історичну зустріч медалі з викарбуваним портретом Георга III й датою експедиції. Індіанці тут же викували з медалей риболовецькі гачки й наконечники для списів. У нього випав ще один зуб. Він бачив, як англійські моряки не вірили, що життя дикуна може мати хоч найменшу вагу, тоді як Кук марно намагався переконати їх у протилежному. Бачив, як моряки силоміць брали жінок, яких не могли вмовити, вмовляли жінок, яких не могли собі дозволити, й просто купували собі дівчат у їхніх батьків, якщо мали хоч кавалок заліза, щоб виміняти його на плоть. Генрі дівчат уникав.