Читать «Saint Porno. Історія про кіно і тіло» онлайн - страница 38

Якщо чесно, я була шокована, що ти мене впізнав і навіть знав, як мене звати. А потім у розмові ти навіть сказав, з якого я міста. Як ти взагалі це пам’ятав? Ми тоді пішли сидіти в підвалі у Львові і пити вино, мені страшенно хотілося тобі розказати про усе, що зі мною сталося, але здавалося, що ще не час, ти мене осудиш, треба відкрити для себе більше, просунутися далі, з’їздити в Європу і тоді вже тобі все розповідати.

Пам’ятаю, як ти спитав мене, коли я розповідала про своїх друзів-геїв:

— Ти шо, гомофобка?

— Я гомофілка! — сказала я тобі.

А ще ти мене сприйняв за расистку, ти не пам’ятаєш? Я сказала на когось — чурки. Ти покосився і сказав «расистка». Я не вкладала в це ніякого поганого змісту, але мені тоді складно було пояснити, що там, де я працюю, — їх так просто називають весь час, не вкладаючи в це вже ніякого негативного змісту, це просто увійшло в мову. Я вирішила, що з’їжджу ще до Росії, а потім — шукатиму шляхи в Європу.

Russia as it is

Так і минув практично рік з часу останніх зйомок, я знову поїхала у Санкт-Петербург наприкінці осені. У Пітері усім страшенно не подобалось, що в мене таке коротке волосся, і вони вдягали мені заколки з довшим волоссям. Мені ж у свою чергу не подобалося ставлення. І справа не у волоссі. Звісно, серед режисерів і акторів є безліч нормальних і адекватних людей, які розпитували, як справи в Україні, цікавилися, намагалися почерпнути інформацію. Але все більше і більше ставало таких, що одразу ж мають власні висновки і власні погляди на світ. Їх не цікавить те, що ти говориш. Я раніше не вела таких дискусій і просто не помічала цього. Після Майдану такі дискусії з пересічними росіянами на вулиці — неминучі. Але ти одразу бачиш, хто нормальний, а хто — зомбі, і відсіюєш собі правильних людей.

Я почала читати бізнес-мотивувальні книжки. Мені це було страшенно цікаво. У мене день ділиться на дві частини: півдня зйомок, коли я граю в порно дурочку, а потім вмикаю Людовіко Ейнауді, Вівальді чи Гріга і сідаю читати мотивувальні книжки про економіку і бізнес. Я відчула одразу два свої життя, обидва бурхливі і страшенно емоційні, навіть у ліжку з книжкою під Моцарта, це був разючий контраст, і мене це страшенно перло.

Я ніколи не могла зрозуміти, як це працює. У Києві від цих книжок я просто засинаю і перестаю читати. Мені здається, що живе притягує живе і коли ти живеш активним життям і щодня відчуваєш його бурхливість — легко робити все. А потім повертаєшся, потрапляєш в оточення мертвих очей, які нічого не хочуть і нічим не вмотивовані, — і в тебе самого зникає будь-яка мотивація. Навіть просто читати книжки.