Читать «Місто Тисячі Дверей» онлайн - страница 68

Помітивши Фімку.із Сигізмунд ом, друзі відправили до них хмару із синьою літерою «П» на борті.

Звідси, згори, усе місто лежало перед Фімкою наче намальоване. Було видно, як статечно рухаються до вежі будинки, щоб, по черзі приєднавшись до неї і здоївши в неї залишки прав, поступитися місцем іншим.

— Сигізмунде! — гукнула адміральша Бенбоу. — Як же ви могли так вчинити з усіма нами! А я вам так довіряла! І ви мали добру репутацію в мого чоловіка.

Бульчин Жуск зніяковіло кашлянув:

— Узагалі я не хотів, щоб хтось знав, що я теж король, тільки не з вашого міста. Я тут у відпустці, пообіцяв-от своїм зятеві й дочці наглядати за Охами, поки вони подорожують. Я і вигадав Порядників, але потім виявилося, що місто саме чудово справляється і нам не потрібно нічого такого робити. А ти, Сигізмунде... Ех, та що там казати!..

— Вибачте мене, — попросив Брехло. — Якщо я можу якось допомогти...

— Навіть не знаю, чи зможеш, — втрутився Рету-Де-Мон. — Але... раптом у тебе вийде?.. Словом, історія така: хмари, у які ми збираємося закачати права, звичайно, правові. Але потім потрібно їх зробити дощовими, а для цього необхідно літеру «П» у них на боках домалювати до «Д». Зрозуміло, Пензлем. От тільки Пензель не бажає нікого з нас слухатися.

— Мене він теж не послухається, — засумував Сигізмунд.

— А можна я спробую? — запитав раптом Фімка.

— Точно, — підтримали його Мосі. — Дайте Пензель Фімці. Адже йому вдалося відчинити Двері.

І справді, варто було Фімці взяти до рук Пензель, як той знову засвітився зсередини таємничим світлом.

— Малюй! — вигукнув Рету-Де-Мон. — От і перша хмара готова. Давай!

І Фімка, внутрішньо ціпеніючи від захвату, вивів на боці в хмари ще три палички, так що «П» перетворилося на «Д». Негайно хмара змінила свій колір на фіолетовий і знялася високо в небо, приготувавшись пролити закачані в неї права.

Наступних кілька хвилин Фімка тільки тим і займався, що малював на хмарових боках літеру «Д». Коли ж хмари закінчилися, Рету-Де-Мон кивнув і сказав:

— Гарна робота, молодець. Але це ще не все, друзі мої. Дощ буде не справжнім без блискавки і грому.

— Де ж нам узяти грім і блискавки?

— Еге-гей! — закричали в цей час знизу. — Ми прибули.

Фімка обережно, щоб не звалитися, визирнув на вулицю: там стояв Айо, а довкола нього юрбилися холодильники на крокодилячих ніжках. У холодильниках сиділи гвінпіни, а над ними мерехтіло всіма барвами веселки полярне сяйво, прив’язане, немов повітряна кулька, на мотузочки: щоб не спливло. Його гвінпіни вивели з Вічної Криги і на прохання Рету-Де-Мона привели сюди.

Їм, разом із сяйвом, допомогли піднятися на вежу.

— Вважаймо, блискавками ми вже забезпечені, — підсумував Рету-Де-Мон.

— А як же бути з громом?

— У цьому нам допоможе мій брат. А ось і він.

Справді, до вежі наближався, як завжди, незворушний Колреш Ямс. За ним гордовито прямував дрібний хуліган Шварцик, який ніс у своїх здоровенних кулачищах новий, ще більший барабан детектива.

Коли вони піднялися на вежу, Рету-Де-Мон сказав братові: