Читать «Місто Тисячі Дверей» онлайн - страница 70
Володимир Арєнєв
— Ну, нічого страшного, — потішив Фімку Колреш Ямс. — Мені здається, Король повернувся надовго.
— Дивіться, дивіться на Озеро Кольорової Музики! — раптом вигукнув привид Гороб’янія.
Над Озером постала веселка, а під її аркою раптом проступили обриси іншого світу.
— Це ж Утопіябург! — разом закричали Мірмелеон і привид Гороб’янія. — Озеро само відкрило Двері туди і тепер перебуватиме в двох світах одразу.
— І отже, — додав Гороб’яній, — іти вже час мені. Тепер я став Виконаною Обіцянкою.
— Можу припустити з високим ступенем імовірності, що нудьгуватиму без тебе, — сказав Колреш Ямс. Було видно, що він навмисно говорить так зарозуміло, щоб ніхто не помітив, як йому сумно розлучатися зі своєю Обіцянкою.
— Але ж ніщо тобі не перешкодить в Утопіябург до мене, як гість, прийти, — сказав привид Гороб’янія. — Прощавайте, друзі! — і він зник.
Потім Фімка з рештою, хто опинився замкненим на вежі, із задоволенням дивилися, як оживає місто. І тільки надвечір відьма на старомодному пилососі помітила їх і допомогла спуститися.
Але коли вони опинилися внизу, з’ясувалося, що Король уже пішов.
— Як пішов?! — не повірив Фімка. — Він же тільки-но повернувся...
Це було так... так нечесно! Наче Фімка виконав домашнє завдання, а його вилаяли або узагалі вигнали зі школи.
Сльози наверталися на очі, і Фімка не заплакав тільки тому, що поруч стояли його друзі.
— Як пішов?.. — прошепотів він, тільки щоб не мовчати.
Ось так, — сказав йому якийсь меланхолійний кентавр.
А деякі гвінпіни, котрі не потрапили на вежу й особисто бачили Короля, підтвердили:
— Пішов! Сказав, що раз тут усе добре і ми самі розібралися з нашими бідами, то він нам і не потрібний. Обіцяв навідатися трохи згодом, за кілька місяців, а зараз, сказав, справи. Йому сина потрібно кудись там відвезти, на якийсь відпочинок чи що.
— Так у мене є онук! — зрадів Бульчин Жуск. — Цікаво, який він? Утім, Король слово дотримає і з’явиться, якщо обіцяв; тоді й дізнаюсь. А тепер, друзі, чи не відсвяткувати нам оновлення міста?
І почалося свято, що тривало цілих два дні й дві ночі. Злітали в повітря феєрверки і бірюзові шашки, будинки і їхні мешканці, водили хороводи, і знову поширилися чутки, що хтось бачив вакуумних летяг.
Шкода, Фімка не зміг залишитися на святі до кінця. Він, звичайно, уже не так засмучувався через те, що не побачив Короля — просто Фімці теж потрібно було повертатися. Додому.
А то батьки вже, напевно, почали турбуватися.
— Привіт, — сказав тато. — Щось ти швидко. Фімка кашлянув і нічого не відповів. Подумав, що тато обмовився. Все-таки на вулиці стояла глибока ніч. Або це тато навпаки, натякає, що Фімка надто затримався. Іронізує.
— Я не навмисно, — зітхнув він. — Просто так вийшло, що...
— Знаю, — сказав тато. — Не переживай. Зрештою, все вийшло якнайкраще, чи не так?
