Читать «Вежі та підземелля» онлайн - страница 60

• • •

— Вони призначили перегони на позавтра! — радісно виголосив Йован, повернувшись надвечір із ринку. — Попри цю дурнувату облогу! Будуть єпарх із логофетами, а імператор навіть виставляє свою квадригу!

Похмурий Юстин лише стенув плечима.

— То й що? Хай хоч сам туди впряжеться... Я не йду.

— А, ти й досі не можеш вибачити йому ті три номісми, які програв на останніх перегонах! — зловтішно мовив крамар. — То не треба було ставити на тих кульгавих зелених шкап!

— Пане Йоване, — поцікавився Анджа, відкладаючи чергового ножа та протираючи очі, які сльозилися від їдкого диму з груби. — То, може, ви все ж таки розкажете, що у вас зелені та сині не поділили?

Юстин зміряв його приголомшеним поглядом.

— Звідки, ти кажеш, він узявся?

— Еге, справді, — кивнув Йован, — я ж тебе не попередив. Ти, хлопче, наступного разу просто мовчи. Бо ж не всі ставляться до рабантців з таким же розумінням, як... е-е-е... інші рабантці. Надто ж тепер. Бачив тих недоумків за стіною? Заступили нам гавань, перепинили торгівлю, та й узагалі, ганьба. Що про нас сусіди скажуть?!

Анджа гмукнув зневірено.

— Ну, вони, взагалі-то, намагаються це місто завоювати, якщо ви не помітили.

Юстин і Йован зловтішно розсміялись.

— Розігналися, ха, — мовив Йован. — Ну гаразд, як будеш чемним, я тобі розкажу про ігри. Тільки перше дайте щось з'їсти, бо зараз впаду... Продав сьогодні чотири леза, чуєш, Юстине?

— Геній. Просто геній, — кивнув Юстин. — Ну, йди до мегарону! Євдокія нібито мусакас приготувала.

— О! Мусакас, кажеш! — зрадів крамар. — А що таке, хіба в нас якесь свято?

— Ну, як не новорічні календи, то, певно, ви з нею десять літ як жонаті.

— Ні, я думаю, все ж таки календи, — заусміхався Йован. — Ну, добре, не баріться. І — Юстине — відведи того дурника помитися. А то якось негарно — таке свято, а в нас брудні варвари за столом. Євдоха мені не вибачить.

Анджа здивувався — митись? Навіщо? Він же лише сьогодні зранку плавав у цистерні — грубілий бруд змився, а коли що й лишилося — так то хіба бруд? Втім, у нього все ж стало розуму прийняти невідворотне без нарікань: не слід було гнівати господаря, доки той його принаймні не нагодує.

Юстин відвів Анджу до комори, де містилася діжка з водою, нагрітою літнім сонцем, лишив його там, наказавши швиденько привести себе до ладу, а потім іти до передпокою.

Анджа з головою пірнув у теплу воду, і цей досвід, на його подив, виявився доволі приємним — так наче з нього, мов зі старого казанка, стирали масний накип колишніх страхів і потерпань, очищаючи його для нового — хоч і невідомо ще якого — варива.

За кілька хвилин він вибрався з діжки і, вдягнувши залишену йому Юстином чисту стару свитку, рушив до мегарону. Звідти вже чувся бундючний бас Йована, котрий в особах переповідав чарівний порятунок Анджі від вельможного Апіона. За низьким дерев'яним столом влаштувалися троє — сам Йован, Юстин і не юна вже, але свіжа, як пампушка, моторна жіночка. Товариство якраз згуртувалося навколо казанчика, звідки долинали знадливі аромати поживи. Анджа соромливо потупцював до столу.