Читать «Дівчина у павутинні» онлайн - страница 52

— То що ж сталося?

— Коли ти зник, ми всі охололи до виступу і Левін, чия самооцінка зазнала ще одного удару, вирішив теж начхати на свою доповідь. Сказав, що не бачить у ній рації. Він зателефонував своєму керівництву й усе переповів. Підозрюю, він не втримався й перебрав міру. Ота заздрість, на яку я сподівалася, обернулася, мабуть, на щось дріб’язкове та злісне. Десь за годину він повернувся й повідомив, що концерн згоден вкладати в «Міленіум» і використовувати всі свої канали для просування журналу на ринку.

— І тобі це геть не сподобалося?..

— Так, і я знала це ще до того, як він промовив перше слово. Це було зрозуміло з виразу його обличчя. Воно немовби випромінювало страх, змішаний з тріумфом, і попервах Уве ніяк не міг дібрати потрібних слів. Він плів переважно якісь нісенітниці: мовляв, концерн прагне зробити прозорою нашу діяльність, омолодити читацьку публіку й залучити якнайбільше знаменитостей. А тоді…

Еріка заплющила очі, провела рукою по мокрому волоссю й допила рештки вина.

— Так, Еріко?

— …сказав, що вони хочуть попросити тебе з редакції.

— Що?

— Певна річ, ні він, ні концерн не могли собі дозволити сказати це напрямки: заголовки на зразок «„Сернер“ виганяє Блумквіста» їм ні до чого. Тому Уве сформулював це дуже красиво, заявивши, що хоче дати тобі більшу свободу й можливість зосередитися на тому, в чому ти ас, — на написанні репортажів. Він запропонував стратегічне місцеперебування в Лондоні й щедрий договір позаштатного кореспондента.

— У Лондоні?

— Він сказав, що Швеція замала для хлопця твого калібру, але ж ти розумієш, у чому тут річ.

— Вони гадають, що не зможуть провести свої реформи, якщо я лишусь у редакції?

— Десь так. Разом з тим не думаю, що хтось із них здивувався, коли я, Крістер та Малін чітко і ясно сказали: «Ні, цього ми навіть не обговорюватимемо». Я вже мовчу про реакцію Андрея.

— Що ж він зробив?

— Аж ніяково про це розповідати. Андрей устав і заявив, що нічого ганебнішого в житті не чув. Сказав, що ти належиш до найкращого, що є в нашій країні, що ти гордість демократії та журналістики і що концернові «Сернер» слід спустити очі й посоромитися. А ще назвав тебе великою людиною.

— Тут він точно перебільшив.

— Але він хороший хлопець.

— Так і є. А що ж зробили люди з «Сернеру»?

— Уве, звісно, був до цього готовий. «Ви завжди можете викупити в нас наші акції, — сказав він. — От тільки…»

— …ціна збільшилася, — закінчив речення Мікаел.

— Саме так. Він стверджував, що, хоч яку форму бізнесового аналізу ми використаємо, результат буде однаковий: відколи «Сернер» купив акції, його частка збільшилась принаймні вдвічі з огляду на додаткову вартість і репутацію, яку вони нам створили.

— Репутацію?! Вони що, подуріли?

— Зовсім ні, але вони чіпкі й хочуть загнати нас у кут. Мене цікавить, чи не бажають вони на однім вогні дві яєчні спрягти — узяти прибуток і, добивши нас фінансово, здихатися конкурента.