Читать «Дівчина у павутинні» онлайн - страница 32

— Я не знаю, — промовила Ганна.

— Не знаєш — що? — спитав роздратовано Франс.

— Я не знаю, чи зможу приїхати, — сказала вона й тієї самої миті почула шум за дверима.

Лассе зайшов у квартиру зі своїм давнім горілчаним братом Ругером Вінтером. Ганна підстрибнула зі страху, пробелькотіла слова вибачення й утисячне дорікнула собі, що вона погана мати.

Балдер стояв на клітчастій підлозі спальні, тримав телефон у руці й лаявся. То була його ідея — викласти так підлогу, бо саме цей малюнок відповідав його почуттю математичного порядку, а ще через те, що клітини шахівниці нескінченно множилися в дзеркалах шаф обабіч ліжка. Були дні, коли він розглядав подвоєння квадратів як розбіжну загадку, як щось майже живе, що виникало зі схематичності та регулярності, подібно до того, як з нейронів мозку народжуються думки та мрії або з бінарних кодів — комп’ютерні програми. Але в цю хвилину він був заглиблений у зовсім інше.

— Хлопчику мій! Що сталося з твоєю мамою? — промовив Франс.

Авґуст, що сидів на підлозі поруч з ним і їв накладанець із сиром та маринованим огірком, зосереджено подивився на батька, і в того виникло передчуття, ніби син от-от скаже щось доросле й премудре. Та це, звісно, була дурниця. Авґуст мовчав. Власне, як і завжди. І нічого не знав про запропащих і збляклих жінок. На таку думку Балдера, певна річ, навели синові малюнки. Їх було вже три, і вони уявлялися йому доказом не тільки художнього й математичного таланту, а й своєрідної мудрості. Роботи здавалися такими досконалими й важкими з огляду на геометричну точність, що ніяк не поєднувались у Франса з образом Авґуста як розумово відсталої дитини. Точніше, Балдер не хотів, щоб вони поєднувались, адже він багато років тому зрозумів, у чому річ. І не лише через те, що, як і всі, бачив фільм «Людина дощу».

Як тато хлопця-аутиста, Балдер, звісно ж, давно знав термін «савант», що описує людину з серйозними когнітивними вадами й водночас із блискучими здібностями в обмежених сферах, фантастичною пам’яттю й умінням помічати найдрібніші деталі. Франс від самого початку підозрював, що багато батьків сподіваються на діагноз «савант» як на втішний приз. Та обставини були проти них.

Згідно з загальною статистикою, тільки один з десяти дітей-аутистів має синдром саванта, до того ж найчастіше він виявляється не в таких феноменальних здібностях, як у Людини дощу з фільму. Є, приміром, аутисти, що можуть сказати, на який день тижня припаде певна дата в інтервалі кількох сотень років, у поодиноких випадках — у межах сорока тисяч років.

Є й такі, що мають енциклопедичні знання у вузькій сфері, як от розклад автобусів чи телефонні номери. Декотрі можуть додавати в думці великі числа, або пам’ятають, якою була погода в кожний день їхнього життя, або з точністю до секунди визначають час, не дивлячись на годинник. Можна назвати ще цілу низку більш-менш дивних талантів, і, як розумів Франс, усіх, кому вони властиві, називають талановитими савантами, тобто людьми, наділеними чимось унікальним, зважаючи на їхні відхили в розвитку.