Читать «Гараж пана Якобса» онлайн - страница 81

Вольфганг Шрайєр

Александер витяг з портфеля пакунок, зроблений гамбурзьким агентом фірми у вбиральні бремергафенського кафе; він порозв’язував численні вузлики і нарешті вийняв кілька пачок доларів. Але, на його безмежне здивування, там були тільки ліві половинки банкнот.

— Ого, — сказав доктор Шерц. — Обережний хлопець. Правда, в даному випадку його обережність, безумовно, була надмірною. Можете мені повірити, що він зробив це не за моєю вказівкою. Я взагалі не прихильник таких фокусів.

Він сховав половинки доларів, потім витяг золотий портсигар:

— Сигарету?

Вони закурили. Доктор Шерц напружено думав. Перед ним стояло нелегке завдання. Йшлося про те, щоб прихилити Шенцліна на свій бік. Треба було зважувати кожне своє слово, обережно промацувати співрозмовника. Матеріальний інтерес — це важіль, яким волю кожної людини можна спрямувати на потрібний шлях. Коли цей важіль знайдено, лишається тільки швидко й міцно вчепитись за нього.

Александер сам полегшив Шерцові його завдання. Він раптом одним розчерком перекреслив свої дипломатичні плани, сказавши:

— Це було востаннє!

— Що? — спитав доктор Шерц.

— Востаннє я допомагав вашій так званій організації. — Ледве Александер встиг вимовити ці слова, як його кинуло в дрож. Він і сам не міг собі пояснити, як це сталося, що він сказав правду, хоч іще хвилину тому мав твердий намір обдурити Шерца і приспати його пильність. Треба ж було сказати щось зовсім інше! Справа, очевидно, в тому, що цей доктор Шерц з тих людей, збрехати яким надзвичайно важко, бо весь час думаєш: «Він же мене наскрізь бачить».

Проте Александер не зовсім втратив надію здійснити свій план. Може, ще вдасться виправити помилку. І все-таки перший раунд програно. Він скоса поглянув на свого сусіда. На жаль, обличчя доктора Шерца ховалося в тіні від абажура і не видно було, яке враження справили на нього Александерові слова.

А доктор Шерц не дуже здивувався: він іще не забув сцени на шосе № 2. Правда, треба було ще з’ясувати, які саме мотиви спонукають Шенцліна до такої поведінки. Чи це сумніви морального чи практичного характеру? І раптом він тихенько засміявся. Не навмисне; для цього не було причин. Просто його щось потішило в цій ситуації; він мав гостре почуття гумору, яке в усьому відкривало йому насамперед смішні сторони.

— Ну й цяця ж ви! — промовив він. — Двічі вас профільтрували, а ви й досі непрозорий.

Александер безтямно витріщився на нього.

— Ви не знаєте, що я маю на увазі? Кросбі пробував вас на зуб, Боббі теж екзаменував вас. Обидва переконані, що ви наш до останньої жилки. Інакше ви ніколи не узнали б нашої адреси. Ви прослизнули крізь обидва ці фільтри, а тепер приходите сюди і доводите мені протилежне…

Говорячи це, Шерц гарячково думав: «А може, він змовився з Кросбі проти мене! Боббі. Копш дурень, він просто поклався на думку Кросбі…»

Доктор Шерц був у Якобсовій банді, так би мовити, начальником контррозвідки — людиною, яка знала все і всіх. Але Лью Кросбі становив виняток: його Шерц знав не дуже добре. Американець і йому розповідав історію про велику недостачу на складі обмундирування і про своє дезертирство; але доктор Шерц ставився до цієї історії скептично й не дуже-то вірив Кросбі. Він у своєму житті чув і сам пустив у світ цілу купу різних історій, які далеко не завжди відповідали дійсності. Лью Кросбі був для нього terra incognita, величина ікс, яка його частенько тривожила. От хоча б, наприклад, таке: Кросбі ніколи не брав участі в операціях на території Західного Берліна. Боїться американської військової поліції? Можливо, але малоймовірно. Далі: при всіх шпигунських операціях в НДР посередником між бандою й замовниками був Кросбі. З одного боку — військові власті полюють на нього, а з другого — органи розвідки передають через нього свої доручення. Тут була суперечність, і доктор Шерц мав намір скористатися з неї при нагоді, бо він досконало володів прийомами судового слідчого, який знаходить поживу в кожній суперечності й уміє з тези й антитези вивести щось таке, що вже більш-менш наближається до істини. Зараз він думав: «Чи можна припустити, що між Кросбі й Шенцліном є якась таємна змова? Навряд. Кросбі типовий індивідуаліст. Змовитись з Александером він міг хіба що для того, щоб привласнити гроші, одержані за документи. Цього не сталось — можливо, перешкодив „трикутник“. Отже, такої змови йому нема чого боятись. Гм… Александер зараз хоче втекти… але тут ще треба дещо з’ясувати…»