Читать «Гараж пана Якобса» онлайн - страница 2

Криміналрат раптом рвучко встав; обличчя його всіяли великі краплі поту. Скорчив свою звичайну кислу міну і почав ходити вперед і назад біля свого стола. Він не міг сьогодні, за своєю всім відомою звичкою, закласти великі пальці за жилетку, бо через спеку скинув її. Його руки вчепились у лацкани піджака, не знаходячи там надійної опори. Час від часу Шульц кидав на Александера неспокійний погляд.

— Так от. Минулої п’ятниці під керівництвом комісара Бенке була проведена облава в барі «Суматра», чи не так?

— Так, пане криміналрат.

— Ви… теж брали участь?

— Авжеж, пане криміналрат! Ви ж самі призначили людей…

Шульц, видно, вже пригадав.

— Ага. Так, так… Ваша правда, звичайно… — пробурмотів він і знову почав ходити по кімнаті. Його черевики рипіли при кожному кроці.

Александер нерухомим поглядом дивився просто перед себе. Сонце накреслило на лінолеумі хрест віконної рами. Чого це старий від нього хоче? Чому в нього такий збентежений і безпорадний вигляд?

Александер любив його, незважаючи на негарну зовнішність. З Шульцом було набагато легше, ніж з Бенке — безпосереднім начальником Шенцліна, грубим солдафоном. Шульц був людина добродушна, хоч і надміру недовірлива. Що це з ним сьогодні? Спершу такий дружній прийом, а тепер оця тривожна мовчанка… Усе це таке незвичайне; було над чим задуматись. Але саме до цього Александер зараз був нездатний. Гнітюча спека, важке, насичене пилюкою повітря наче паралізували його думки.

Криміналрат раптом зупинився. Він знесилено опустився в крісло, взяв жовтий олівець і почав нервово і неуважливо крутити його в руці. Шенцлін неспокійно поглядав на олівець. На лобі в нього поволі виступали крапельки поту.

— Так от, любий мій Шенцліне, я буду вам дуже вдячний, якщо ви мені розповісте з усіма подробицями, як пройшла облава в барі «Суматра».

— Охоче, пане криміналрат. Тільки… я думав, що комісар Бенке вже подав рапорт…

— Авжеж, подав. Ви мене не зовсім зрозуміли. Я хотів би дістати від вас цілком неофіційну, особисту інформацію. Ваші враження, спостереження… Ви ж знаєте, я люблю збирати відомості з різних джерел. Може, ви помітили якусь дрібницю, що пройшла повз увагу Бенке. А така дрібниця якраз може виявитись важливою, розумієте?

Александер нічогісінько не розумів. У нього поволі наростало якесь важке, неприємне почуття. Що це старий плете? Чому він так дивно поводиться? Раптом Александер пригадав, і його мозок почав гарячково працювати: «Як я міг забути хоч на одну мить? Чому старий так допитливо поглядає на мене? Це він справді чи мені тільки ввижається? Який тісний комірець!.. Ох, ця проклятуща спека… Треба зараз щось сказати…»

— Це було так, пане криміналрат. Шмідт перший помітив у коридорі, що веде до кухні, добре замасковані двері. Уся стіна там оббита зеленою тканиною. Шмідтові впало в очі, що оббивка в одному місці прикріплена не цвяхами, а кнопками. Там і були ті двері. Ми зразу ж висадили їх і ввійшли. Там сиділо п’ять чоловіків. Вони не чинили ніякого опору. Посеред кімнати стояв стіл, на ньому чемоданчик… Такий маленький чемоданчик…