Читать «Гараж пана Якобса» онлайн - страница 155

Мов зацькований, Александер оглянувся навкруги: масивні речі в напівтемній кімнаті гнітили його. Здавалося, вони підступають до нього, немов хочуть повалитись і поховати його під собою. Він довго стояв не рухаючись.

Дзвін годинника все ще тремтів у повітрі, відбившись луною в склі книжкової шафи. Александер заспокоївся; внутрішня боротьба, яка точилася вже кілька годин, виснажила його, і в душі в нього все перетліло на попіл. Безперервний натиск подій підірвав його здатність мислити, ослабив силу волі; час від часу в нього паморочилось у голові. Він заплющив очі, але настирлива думка про меблі, що валяться на нього, знову зринула в умі. Він бачив дивні картини і чув знайомі голоси. «Я така вдячна тобі, — шепотіла якась дівчина, він не міг розібрати, це Рут чи Брігітта, — ти, у всякому разі, поводився правильно». Шерц говорив посміхаючись: «Ви кажете, що це не весело — знищити когось. Можу вас запевнити: ще менш приємно, коли знищать тебе самого». Людина з сивим волоссям заступила Шерца і просичала: «Інформувати про все мене особисто». А Кросбі розповідав з гримасою на обличчі: «Чотири тисячі brassieres, panties, slips, away, пропали, вкрадено, — boy, boy, boy!» Шеф лютий, кричить: «Кросбі, go to hell you son of a bitch!» — «Ви до мене? — спитала дівчина в плащі. — А можна подивитись, що там у вашій записці? Ах, це ви. Не смійтеся, будь ласка; нічим кращим я зараз не можу вас почастувати». — «Моє прізвище Копш, — промовив хтось, — не треба так гарячитися. Це був, так би мовити, екзамен». — «Це надзвичайно важливо. Інформувати про все мене особисто!» — знову почулося йому. І тут же пролунав голос Шерца: «Юній дамі нічогісінько не загрожує! Невже вам хочеться дістати півфунта свинцю в живіт?» Руді Якобс вищирив свої жовті конячі зуби: «Ми маємо одержати від вас ще п’ятсот доларів. Це не іграшки!» — «Ви маєте мене за якесь чудовисько, — сказав Шерц на диво приємним голосом. — 3 часом ми краще взнаємо й оцінимо один одного». — «Охоче допоможу. Але як?» — оскалилось чисто виголене обличчя Кросбі. А хтось пояснював йому: «Сі-ай-сі — Counter Intelligence Corps — американська контррозвідка. Чули про таке?» — «Мауbе». — «Ви б краще не носили з собою таких речей, — це знову був голос Рут, — а то вас ще колись за це арештують!» — «Як ви можете говорити так, коли я вже спав у вашому ліжку», — запротестував Александер. «За це ви одержували долари, — сердився Кросбі. — Besides, ти не працював на нас, ти робив banknotes, оті кляті банкноти, Джонні!» — «Кажіть усю правду, — заклинала його людина з сивим волоссям, — інформувати про все мене особисто!»

Александер злякано кинувся. Перед ним на столі горіла лампа; темні меблі вже не здавалися такими зловісними. Двері, мабуть, були відхилені, бо він виразно чув два голоси.

— Наш головний свідок, здається, заснув, — упізнав він голос комісара Вольфа. — Важко повірити в таку підлість, пробачте мені на слові, — продовжував він, видимо, почату раніше розмову, — але інакше цього не назвеш! Якщо дозволите дати вам пораду — не подавайте у відставку, пане криміналрат. Боріться. Можете розраховувати на мою цілковиту підтримку!