Читать «Гараж пана Якобса» онлайн - страница 129

— Я прийшов сказати тобі, що нас оточили вартовими!

— Я знаю, — відповів Шерц. — І що ж з того?

— Це ще не все. Двоє наших, скориставшись з туману, ходили на розвідку і в кількох місцях наткнулися на телефонний кабель!

— Будемо сподіватися, що вони його не пошкодили, — добродушно мовив Шерц. — Цілком природно, що поліції потрібен зв’язок. Не можна їх суворо засуджувати за це.

— Не дратуй мене! — розізлився Якобс. — Краще порадь що-небудь розумне. Здається, пахне смаленим, сто чортів йому в печінку!

— Оце правильно сказано! — весело вигукнув Шерц. — Ти завжди потрапляєш у самісіньку точку! — він відсунув убік чашку з какао. — Голову собі дам відрубати, що через три години поліція буде тут, якщо Кросбі нічого не зробив. Хочеш, поб’ємося об заклад? Я ставлю третину свого грудневого прибутку…

— Не мели дурниць! Ти, здається, вже з глузду з’їхав!

— Оте «здається» часто підводить, — спокійно промовив Шерц, добре бачачи, що його слова дратують боса. На цей раз він не послухався розуму, а піддався бажанню відомстити за перервану музику й порушений сніданок. — Ні, любий Руді, я не мелю дурниць, навпаки. І порада моя така: по-перше, треба негайно почати пакувати всі рухомі цінності. Я маю на увазі перш за все друкарський верстат, його треба розібрати і з усім приладдям перенести в контору й навантажити на «бюсінг». Якщо Кросбі чогось доб’ється, тоді ми завжди можемо перенести його назад. На мою думку, треба зробити тільки так. Наші особисті речі винесемо через аварійний вихід. Я спакував свій чемодан ще позавчора. Проте тягти за собою весь старий мотлох нема рації, — зараз же поправився він, — цінність речей, як відомо, відносна. Це одне. По-друге, зараз надворі такий розкішний туман, що просто гріх не скористатися ним. Нехай хтось з наших вислизне й підключиться до поліцейського кабеля: тоді ми будемо в курсі їхніх справ і зможемо приймати відповідні рішення.

Якобс підійшов до вікна і з похмурим виглядом дивився надвір. Що робилося в нього в голові, вгадати було нелегко. Однак, план Шерца він, здавалося, схвалював, бо кілька разів кивнув головою і якось невиразно гмукнув, що можна було розуміти, як згоду.

— А де це твій Шенцлін? — раптом спитав він.

Шерц знизав плечима.

Якобса охопила тривога. Він уже простяг був руку до телефонної трубки, щоб спитати про Шенцліна у вартових, але телефон задзвонив сам. Якобс здригнувся і зняв трубку. По голосу він упізнав Джонні Літта.

— Алло, алло, хто біля телефону? Мені потрібен шеф… прошу шефа негайно взяти трубку… трапилось лихо… страшне лихо! — кричав він істерично.

— Якобс слухає, — обізвався бос. — Що сталося?

— В лабораторії хтось є, — белькотав Літт, — замкнувся і не відповідає. Скажіть мені, ради бога, в чому справа? А кімната, де була дівчина, порожня!

Якобс пройнявся передчуттям якогось лиха, бо він знав звичку Літта залишати найважливіше на кінець.

— Що там іще? — запитав він.

— Посеред підземного ходу… — о, страшно вимовити! — посеред ходу лежить Боббі… мертвий… уже зовсім холодний…

— Це твій Шенцлін! — проревів Якобс, жбурнувши трубку на стіл; кров ударила йому в обличчя.