Читать «Гараж пана Якобса» онлайн - страница 128

— Ну, колего, — відразу ж почав він, дрібними кроками походжаючи по кімнаті. — Чи не натрапили ви на які нові сліди в цій прикрій целендорфській справі?

Горн сторопів. Невже натяк на лист… Він глянув на Вюрцбургера, який не зводив з нього очей, і примусив себе відповісти:

— Ні. Якщо не рахувати анонімного листа, підкинутого мені вчора.

— Он як! — Вюрцбургер зупинився.

— Так. Я вже передав його на експертизу у восьмий відділ.

Жодна рисочка на обличчі Вюрцбургера не здригнулася. Горн подав йому через стіл копію листа.

— Нічого особливого, правда?

— Не знаю, — лаконічно сказав Горн, але, помовчавши, додав: — Одне лише можу сказати: лист підтвердив моє припущення, що люди, які прибрали з дороги Ірінгса, знаходяться в гаражі «Зюд-вест».

Вюрцбургер нічого не сказав на це.

За вікном пливли сірі пасма туману. Запала мовчанка; криміналдиректор швидко походжав по кімнаті. Обидва вахмістри шанобливо стояли біля дверей.

— Про це ми поговоримо при нагоді, — промимрив Вюрцбургер і пригладив своє густе сиве волосся. — Отже, нових даних у вас нема… — Не промовивши більше й слова, так само неждано, як з’явився, він вийшов з кімнати.

Вахмістри здивовано перезирнулися, а Горн нервово забарабанив пальцями по столі.

«Якщо Вюрцбургер у змові з злочинцями, то тоді багато дечого стає зрозумілим. Наприклад, те, що секція „F“ з дня її заснування в лютому весь час зазнавала невдач. В листі є пароль, і фактично Вюрцбургер уже вимовив його. Він ясно натякнув мені про свою причетність до цієї справи, але цього замало, щоб всерйоз обвинуватити його. Автор листа хотів дати мені можливість зрадити цілком легально. Ми повинні були взаємно відкрити свої карти, не промовивши про це й слова, — ось як треба, очевидно, розуміти той лист. Ми розіграли б один перед одним роль вірних своєму обов’язку людей, і все було б тишком-нишком — так було задумано… О, він хитра лисиця, але ж і я не осел».

5

Десь після восьмої години ранку доктор Шерц закінчив голитися. Як завжди, обприскався одеколоном, одягнув коричневий шовковий халат на ваті і попрямував у бібліотеку, щоб не пропустити ранкового концерту з Дройтвіча, Хілверсума чи Калундборга. Він любив слухати музику, п’ючи своє ранкове какао.

Шерца трохи здивувала відсутність Александера. Однак вирішивши, що той незабаром з’явиться, він спокійно сів за приготовлений Еріхом сніданок. У нього був непоганий настрій, хоча трохи меланхолійний. Снідав він, за звичкою, досить довго.

Двері раптом відчинилися, проте ввійшов не Александер, а Руді Якобс. Обличчя його було землистого кольору, галстук з’їхав набік, і взагалі вигляд у нього був такий, ніби він провів безсонну ніч.

— Доброго ранку! — буркнув він і став біля приймача, засунувши руки в кишені.

— Доброго ранку, Руді! — привітно обізвався доктор Шерц, продовжуючи снідати. У такі хвилини він глибоко відчував, наскільки він переважає свого компаньйона зовнішнім лоском і культурою.

Не спитавши дозволу, Якобс роздратовано вимкнув радіо і різко сказав: