Читать «Гараж пана Якобса» онлайн - страница 115

Всі присутні не зводили з боса очей і напружено чекали, що він скаже. Але Якобс розчарував їх. Він мовчав. Здавалося, він онімів, приголомшений загадковою поведінкою Александера. Насправді ж у нього з’явилася думка, чи не замішаний Шенцлін у змові разом з дівчиною. Йому пригадалося, що обоє вони потрапили сюди за рекомендацією доктора Шерца. Це надало його підозрам іншого напрямку. Він забув, що Шерцом взагалі завербована більшість членів організації. Йому розпирало голову від усіх цих думок та підозрінь. Однак він прекрасно бачив усе, що діялося навколо нього. Зараз треба було рятувати свій авторитет.

— Йолоп! — загорлав він на Александера. — Ану на місце! Ну: раз-два-три! А то стрілятиму! — і він сунув руку в кишеню.

Цей жест підбадьорив Боббі, що тільки-тільки отямився. Він намацав у кишені свій пістолет з сльозоточивим газом, вихопив його і наставив на Александера. Той, однак, тримався насторожі: він схопив Боббі за руку і вивернув її. Пістолет вистрелив, тоненька цівка рідини, розбризкуючись, високою дугою перетнула кімнату і влучила в Джонні Літта. Той здушено закричав і почав судорожно кашляти й чхати. Зчинилася страшенна паніка. Шерц, боячись, щоб Якобс не вистрелив і не стривожив поліцейський пост за муром, підскочив до нього і вчепився йому в рукав. А той, втрачаючи над собою владу, схопив попільницю і жбурнув її в голову Александеру, а доктору Шерцу просичав, що дуже просить не заважати йому і не втручатися.

Повітря в кімнаті було отруєне сльозоточивим газом, ніби в армійській камері для випробування протигазів. Всім дошкуляв їдучий газ, у всіх градом котилися сльози, всі лютували. Зчинився страшенний гармидер.

Нараз відчинилися двері. На порозі стояв Лью Кросбі, високий, худий, в теплому плащі, з посмішкою на гладенько виголеному обличчі. Від сліз і пекучого болю в очах Якобс не відразу впізнав його і просто оскаженів, що хтось без попередження насмілився увірватися на нараду «вузького кола», оскаженів тим більше, що розумів, яку кумедну картину вони зараз собою являли. Тільки доктор Шерц не втрачав спокою. Він повідчиняв усі вікна, і кімнату сповнило прохолодне вологе нічне повітря.

Та тільки-но Кросбі передав у руки Якобса половинки доларів, з Якобсом сталося щось незвичайне. Де й подівся його гнів. Він витяг з нагрудної кишені кілька банкнот з привезених Александером, склав дві половинки докупи, і на його обличчі, щойно спотвореному люттю, з’явився вираз чистої й щирої радості. Він був тепер схожий на дитину, у якої на різдво сповнилися всі бажання. І не диво, якщо згадати, що ця тепер повноцінна пачка доларів становила двісті дев’яносто тисяч західних марок — тобто втричі перевищувала місячний прибуток усієї організації. Та й на всіх інших ця подія справила велике враження. Бромацетон уже майже вивітрився, і до всіх повернувся спокійний діловий настрій. Бос смачно позіхнув, показавши свої довгі жовті зуби, і наказав знову відвести Рут у підвал. Александерові Якобс не сказав нічого, але було видно, що він ще не заспокоївся.