Читать «Діти» онлайн - страница 16
Галина Пагутяк
— Пані свахо, та вони ще діти! — сказала і схопилася за серце мама. — Чи вони розуміють, як треба жити? Євочка хороша дівчина, добра…
— Хороша! А що про неї люди говорять? За курву мою дитину мають? Бо, прецінь, у німців служить. Що, я її туди посилала, чи мене, чи її питали? А тепер через того фріца люди зі світу зженуть! — Адась глянув на Єву, і в неї затремтіло підборіддя. От-от заплаче…
— Я піду, — знизав він плечима.
— Слухай, — ледь ворухнула губами Євка. — То поранений. Я його лікувала, ну, от він… і зайшов попрощатись…
Очі в неї стали якісь ніби собачі, круглі, благальні.
— Роби, як знаєш. Хто я тобі?
— Я побігла. Я зараз. Ти тільки нічого поганого не думай! Він не фашист… — «Що, вона його любить?» Адась хотів розреготатись. Нарешті він її розкусив. Євка зблиснула очима і побігла до хвіртки в кінець саду.
— Ти куди? — закричала з жахом пані Стефа. — Ану марш спати!
— Я їй дозволив! — заявив Адась. — Я ж її чоловік…
Це був той самий Ганс, який казав, що мама радітиме за нього, коли дізнається, де він опинився, його вже скоро мали виписувати, і, випадково зустрічаючись з ним, Єва завважувала його незмінний розгублений погляд.
— Навіщо було мене лякати! — сказала вона по-німецьки, підходячи до постаті в темному мундирі з милицею в руках.
— Єва, не гнівайтесь, будь ласка, що не попередив. Але я не міг вас знайти в госпіталі.
— Ну, то й що? — знизала плечима Євка.
— Справа в тому, що мене через два тижні відправляють на фронт.
— А ви знаєте, що тепер було? Мене мама трохи не вбила, коли почула, що ви прийшли.
— Ви хочете цим сказати, ніби німецький солдат може скомпрометувати українську дівчину? Так?
— Може, й так, — зухвало відповіла Євка і подумала: «Посмів би ти мене зачепити». Проте їй здалося, що вона несправедлива до цього німця, і додала вже м’якше: — Яке мені діло до війни! Я її просто ненавиджу!
— Війна… — простягнув Ганс руку в кишеню, і в темряві спалахнув вогник цигарки. — Ти знаєш, дівчинко, як страшно перед боєм? Ще перед тим, як нам видадуть по сто п’ятдесят грамів шнапсу? Коли я переживу цю війну, то питиму день і ніч. І все одно уві сні здаватиметься, що мене розриває на шматки снарядом.
Євка зніяковіло зітхнула:
— Я все розумію… Мені вже треба йти… Он, чуєте, кличуть?
— Єво, — Ганс наблизився впритул, і вона відчула запах вина. — Я тебе дуже прошу зустрітися зі мною ще раз. Шістнадцятого числа я поїду, це найімовірніше. Прийди, куди тобі зручніше. На п’ять хвилин. На хвилинку. Я дуже самотній…
— Приходьте на річку о шостій годині. П’ятнадцятого…
Євка зморщила чоло, ніби намагаючись виправдати свою легковажність.
— Дякую, о, дякую! — зрадів Ганс так, аж їй стало його жаль. — Я чекатиму тебе цілий день…
— Добре, добре… — Євка вирвала руку й, не оглядаючись, пішла до хати.
