Читать «Стефені Маєр. Господиня» онлайн - страница 2

— Цю душу спеціально відбирали на таке завдання, — заспокійливо сказав Даррен. — З-поміж нас вона вирізняється винятковою хоробрістю. Всі її життя свідчать самі за себе. Гадаю, вона б сама на таке зголосилася, якби ми мали змогу в неї запитати.

— А хто б не зголосився, якщо йдеться про суспільне благо? Але не в тому річ. Тут питання не в бажанні, а в тому, чи маємо ми право наражати душу на таке.

Брід краєм вуха почув, що практиканти цілильні також гомонять про заморожену душу. Спочатку пошепки, а потім, захопившись, на повний голос.

— Вона пожила на шістьох планетах.

— А я чув, що на сімох.

— Подейкують, що вона завжди змінювала вид носія.

— Як таке може бути?

— Вона побувала майже всіма: квіткою, ведмедем, павуком…

— Морською водорістю, кажаном…

— Навіть драконом!

— Ні, я не вірю. Не може бути, щоб на сімох планетах!

— Як мінімум на сімох. Народилася на Почині.

— Справді? На самому Почині?

— Тихіше, будь ласка! — втрутився цілитель. — Якщо не можете опановувати професію мовчки, тоді попрошу вас вийти геть.

Всі шестеро студентів зніяковіло принишкли і розступилися.

— Розпочинаймо, Даррене.

Усе було готове до операції, потрібні медикаменти розкладені поруч із дівочим тілом. Хірургічна шапочка надійно притискала довге темне волосся, оголюючи тонку шию. Дівчина рівно дихала, накачана снодійним. Засмагла шкіра майже не виказувала слідів нещодавнього… інциденту.

— Запускайте розмороження, Даррене.

Сивочолий помічник уже стояв напоготові біля кріоконтейнера, тримаючи руку на циферблаті. Він зняв запобіжний механізм і виставив диск циферблата. Червона лампочка у верхньому кутку сіруватого циліндра замерехтіла, щосекунди дедалі швидше, змінюючи колір. Цілитель зосередився на непритомному тілі. Швидкими точними рухами він зробив надріз на шкірі дівчини біля основи черепа і збризнув ліками, що зупинять кров, поки він розширюватиме отвір. Обережно, аби не завдати шкоди, Брід розсунув шийні м’язи, оголивши блідий верхній хребець шийного ряду.

— Душа готова, Броде, — оголосив Даррен.

— Я теж. Давайте.

Брід відчував присутність Даррена опліч себе, і навіть не дивлячись, знав, що його асистент стоїть напоготові й чекає — вони вже не перший рік працювали разом. Брід розширив отвір.

— Давайте її сюди, — прошепотів він.

З’явилася рука Даррена: у складеній долоні сріблилася дрімотна душа.

Брід неодноразово бачив безтілесну душу і щоразу захоплювався її красою. Під сліпучими лампами операційної ця душа сяяла яскравіше, ніж дзеркальне срібло інструментів у руках цілителя. Пульсуючи і вигинаючись, вона раділа свободі. Її тендітні невагомі паростки — тисячі й тисячі — м’яко гойдалися, наче сріблясті волосинки. Хоча всі душі прегарні, але до цієї Брід У Глибоководді ставився по-особливому. І він був не сам у своєму захваті. До нього долинув захоплений вигук Даррена і тихе перешіптування зачарованих студентів.

Надзвичайно обережно Даррен помістив крихітне іскристе створіння в отвір, зроблений цілителем на людській шиї. Душа плавно ковзнула у запропоноване ложе, вплітаючись у чуже тіло. Заворожений, цілитель спостерігав, з якою спритністю вона освоювала своє нове виталище. Зараз її паростки міцно сплетуться з нервовими закінченнями тіла, видовжуючись і проникаючи вглиб — у місця, не доступні оку цілителя, до самого мозку, у зорові нерви і слухові канали. Душа рухалася блискавично і впевнено. Невдовзі на видноті зосталася лише якась часточка її іскристого тіла.