Читать «Розбійник Пинтя у Заклятому місті» онлайн - страница 6

Тим часом повітрулі вже виходили з води, на ходу викручуючи свої пишні коси, що сягали їм до сідничок. І від цієї сліпучої краси, яка відкрилася двом таємним спостерігачам, у них аж мову відібрало.

— Краще б ви, Прунслику, повітруль ловили! З них більший хосен, як із Зеленого зайця.

— Я що, цілком, тойво, пришелепкуватий? — показав свої великі зуби Прунслик. — Хто хоче мати справу з їхньою матусенькою, не бий її лиха година!

— І хто породив таких гарнюнь?

— Ви що — з Місяця впали? — витріщив очі Прунслик.

— Ні, — усміхнувся розбійник. — Лише он з тієї скелі! — показав він на отвір посередині високої крем’яної стіни, що була наче стесана рубанком.

Вони глипнули на нору, що звідси здавалася не більшою за п’ятак, і очманіли. Звідти саме щось плюснулося додолу. Воно було маленьке й зелене, та ще й крутилося в повітрі.

— Зелений заєць! — підскочив Прунслик, намагаючись вибратися з човна. Але, заплутаний у сітях, тільки боляче гепнувся на Пинтю.

— Заспокойтеся, пане мисливцю! — стулив йому рота долонею Пинтя. — Ви ж усіх тутешніх мешканців переполошите. Хіба так чинять вправні ловці?

На щастя, заєць саме шубовснув у воду і плюскіт від удару заглушив невиразний крик невдахи-мисливця. Повітрулі злякано обернулися на звук, але, забачивши зелену мокру голову з двома довгими вухами, що швидко наближалася до берега, заусміхалися і знову почали вигріватися на сонечку.

— Ти диви! — здивувався Пинтя. — Зелений заєць, схоже, їх нічим не дивує.

— Бо він служить у їхньої матінки! — оговтався нарешті Прунслик. — Старої як світ Ґанджі-баби.

— У тої, що має залізні зуби й ніс? — ледь не зареготав Пинтя. Адже казками про цю відьму його годували ще з дитинства.

— О, ви про неї знаєте? — тепер уже здивувався Прунслик. — А я гадав, що ви повний невіглас.

«Показав би я тобі невігласа, якби не жіноче товариство», — подумав Пинтя, насолоджуючись красою, якою тепер цвів увесь берег.

— Йой, які лялечки! Одна ладніша за другу! — аж прицмокував він язиком. Пинтя нарахував дванадцять повітруль.

Заєць тим часом вибрався на берег, обтрусився від води, як це роблять пси, тричі кивнув головою повітрулям, щось проказав, чого наші приятелі не розчули, поправив торбинку на боці й пустився на всі чотири лапи. Певно, дуже квапився.

Сонце було вже в зеніті, і наших приятелів у човні добряче пригрівало. Тож Пинтя вирішив виправити ситуацію. Він обережно вивалився у воду на той бік, цю був схований від повітруль. І, пхаючи рукою човника, попрямував до берега. Як кажуть, коваль клепле, поки тепле.

Необачні птахи-діви, зайняті вбиранням у пір’я, навіть не помітили, що човен зрушився з води і тихо поплив, поки не ткнувся носом у пісок. До повітруль було якихось сто метрів, і розбійник вирішив ризикнути. Бігуни пробігають таку відстань за десять секунд. Пинтя не брав участі у змаганнях, хіба що зі стрільби, та й то по живих мішенях, але тут його головним козирем була несподіванка.

Тож вибравши момент, коли дівчата не дивилися в його бік, він піднявся й побіг до них сягнистими розбійницькими кроками.