Читать «Зворотний бік світів» онлайн - страница 154

Мальва замовкла. Числобог нервово перебирав пальцями правої руки.

— Хочеш сказати, що…

— Я нічого не хочу сказати. Це лишень притча. Можете й далі залишатися пихатою і чваньковитою шовковицею. То ваш вибір. Але зараз ваша пиха грає погані жарти з усіма світами. Покажіть мені, де захована брама, і я від вас відчеплюся.

— Не покажу, — сердито гаркнув Числобог. — Теж мені, учителька! Дожилися, яйця курей учать.

— Нє, — заперечила Мальва. — Півнів.

— Що? Яких півнів, що ти вер… — Числобог скаженів. — Забирайся геть з моєї хати! Приперлася. Я тебе кликав? Ще й ображає! Навіжена дівка!

— І таки заберуся геть. Ліпше піду в історичний архів, а може, і в бібліотеку. У мами там подруга працювала. І вона досі жива. Тож без вас якось обійдемося, — кинула перше, що спало на думку. — Тільки не думайте, що сірі вас до себе впустять пожити. Дзуськи! І Біловоддя вас не прийме. Ніхто не любить зрадників.

— Ну, заткнешся ти нарешті, мала заразо?! Розтринділася! Годі! Я краще знаю, куди мене хто впустить і куди випустить. Рятувати світ прибігла? Навіщо? Знищення світів — це воля Творця. Він робить дезінфекцію. А різні шмакодявки будуть заважати? До Біловоддя мене не впустять? Ще й як упустять. Володар часу немає часових обмежень і просторових теж, щоб ти знала. — Числобог говорив упевнено та пафосно.

«Думає, що схопиву Творця за бороду», — подумала Мальва і важко зітхнула. Він їй не покаже браму.

Числобог глузливо вишкірився та вказав рукою на двері:

— Геть! І не смій більше сюди приходити.

Мальва зітхнула, підвелася зі свого місця. Підійшла до собаки, погладила його по голові:

— Співчуваю, Симаргле. Числобог — баран, а не бог, — сказала так, щоб тільки пес чув, і попленталася до виходу.

За спиною її бабуся старалася щось пояснити пану Юрію, однак той уже нікого і нічого не чув. Пліснява сірого світу потрапила у його душу і комфортно там почувалася. Відчуття того, що врешті Числобога призначать всесильним, зривала дах з голови колись мудрого бога.

10. Повернення

Вечоріло, коли вони з бабусею допленталися до Кортумової гори. Дорогою Мальва зрозуміла, чому вона не бачить браму, чому та ховається від неї. От же дурепа! Тільки чотири рази на рік ця брама стає видимою для людського ока: у часи рівнодення та сонцестояння. Зараз був початок червня, і до літнього сонцестояння залишалося майже три тижні. Так, якщо іншого виходу вони не знайдуть, доведеться чекати цілих три тижні. Десь неподалік голосно гримнуло, сяйнула блискавка, небо погрозливо затягували хмари. Збиралося на дощ. У повітрі запахло озоном.

— Мальвочко, грози в нас тепер зовсім не добрі та лагідні, як колись. Переважно буревії. Миттєво налітають, роблять шкоду та летять далі. Потрібно десь заховатися і переждати. Бо можна й життя позбутися.

Заховатися? Куди? До найближчих уцілілих будинків до початку грози вони не доберуться. Гриміло зовсім поруч. Вітер посилювався і майже збивав з ніг. Десь біля підніжжя гори щось хруснуло і гучно впало. А тоді яскраво блиснуло й гримнуло так моцно, що аж вуха заклало. Мальва схопила бабусю за руку та потягла за собою. Як вона відразу не подумала? Можна на цвинтарі заховатися. Тут купа закинутих склепів. Вибрала найціліший та найсухіший. Зверху він щільно накритий поваленими деревами, вхід привалений напіврозваленими надгробками. Щойно Мальва втягнула досередини Горпину, як небо залило сліпуче світло. Навіть замружилася від тої яскравості. Услід за спалахом гахнуло. І врешті полило.