Читать «Зворотний бік світів» онлайн - страница 153

— Я?! До вас?! Ви, здається, не розумієте чи вдаєте, що не розумієте, трагізму ситуації. Усесвіт валиться. Скоро взагалі нічого і нікого не залишиться. Пустеля. І часу не буде теж, ви зникнете… Гаразд-гаразд, ви залишитеся: однісінький і нещасненький. О, забула, може, ще сірим вдасться свій світ уберегти. Але не факт. Без часових брам, які створювали у Всесвіті зірку Сварога, час зупиниться. Кому цікавий світ, що наче засушений вазонок на столі.

— Заспокойся, мала! Час існуватиме завжди.

— Ну ви точно тугодум! Ніц не доганяєте. Хочете я розповім вам одну притчу? Мені її тато в дитинстві розповідав. Я довго була єдиною дитиною в сім’ї, от і росла егоїсткою.

— Розказуй, ми нікуди не поспішаємо. Час зараз належить тільки мені, мала. Чуєш, я той, хто керує всім!

— Ну, тоді уважно слухай той, що керує всім! В одному садку росла гарна шовковиця. Садівник її доглядав, опікувався нею, і з кожним роком вона ставала все пишнішою. Її густа крона по-королівськи височіла над іншими фруктовими деревами і відкидала на них густу тінь. Але що більше розросталася та тягнулася вгору, то зарозумілішою ставала.

Вона з погордою поглядала на сад. Зверхньо до всіх ставилася. Тінь від шовковиці не дозволяла іншим деревами добре рости. Її міцне та глибоке коріння забирало із землі найсмачнішу й найпоживнішу їжу, залишаючи сусідам лиш недоїдки. Чимало дерев через це всохло, багато захворіло. Садівник настільки був засліплений красою своєї шовковиці, що на це не зважав і безжально вбивав хворі та слабкі дерева.

«Приберіть геть цю жалюгідну вишню! Вона заважає мені милуватися квітами!» — вередувала шовковиця, і садівник запопадливо вбивав вишню.

Під шовковицею не росла трава, не цвіли квіти, їхня барвистість шовковицю дратувала. Не співали й птахи на її вітах. Спів птахів нервував дерево.

«Звільніть мене від сусідства нестерпної груші! Вона така незграбна та потворна. Гляньте, який у неї викривлений стовбур, вона точно хвора. Заразить тут усіх», — скиглила іншим разом примхлива шовковиця, і стару добру грушу, яка щоріч рясно родила медові плоди, було зрубано.

Задоволена та набундючена, згорда похитуючи гілками, пихата красуня-шовковиця ніяк не вгавала: «Очистіть сад від старих черешень та яблунь! Вони потворні!» І дерева пішли на дрова.

Шовковиця домоглася свого. У саду залишилися самі пеньки та молодняк, який за розмірами ледь перевершував траву.

Але одного разу в цей край прийшла біда. Почався сильний ураган. Зарозуміла шовковиця щосили опиралася йому, міцно тримаючись за землю могутнім корінням. Та вітер, не зустрівши на своєму шляху інших дерев, безперешкодно накинувся на самотнє дерево, нещадно ламаючи та нагинаючи гілля. Нарешті понівечена шовковиця не витримала лютих ударів, тріснула і впала додолу. Вона померла.