Читать «Солоденьке на денці пирога» онлайн - страница 94

Коли Джейкоб потайки надрукував цей фальшивий аркушик, він мав сховати його серед звичайних марок «Пенні Блек», готових до розсилання поштою Англії. На цьому робота Джейкоба завершувалася. Про решту попіклується доля.

Не тепер, то в четвер, десь у Англії виринуть ці жовтогарячі марки, і послання, що міститься в них, буде достатньо зрозумілим для тих, у кого є очі, щоб бачити. «Ми серед вас, – ось що вони оголосять. – Наше переміщення поміж вами вільне й непомітне».

Поштамт, що нічого й у голову не клав, не зможе відкликати підбурювальні марки. І як тільки вони вийдуть на світ божий, звістка про їхнє існування пошириться, як пожежа. Навіть уряд її величності не зможе цьому перешкодити. Результатом стане жах у найвищих колах.

Бачиш-но, – тримав річ тато, – до лав змовників проник таємний агент, і, дарма що його послання запізнилося, він відправив звістку, де йшлося про те, що поява жовтогарячих марок має послужити сигналом для змовників усюди почати нову хвилю наскоків на членів королівської сім’ї.

Здавалося, план бездоганний. Якби він провалився, змовники просто почекали б, щоб згодом повторити спробу. Але пробувати знову не було потреби: усе спрацювало чин чином.

Наступного дня після зустрічі з незнайомцем побіля цвинтаря Святого Павла в провулкові якраз позаду Перкінса, Бекона й Петча сталася приголомшлива – і підозріла – пожежа. Коли друкарі й клерки попрямували надвір знічев’я роздивлятися навколо, Джейкоб спокійнісінько витяг із кишені слоїчок із чорнилом жовтогарячої барви, намочив форму запасним валиком, заздалегідь схованим за валкою мензурок на полиці, узяв вологий аркуш із водяними знаками й надрукував марки. Це було – що горіхи лущити.

До того як інші працівники повернулися на місця, Джейкоб сховав жовтогарячий аркуш поміж його чорними побратимами, очистив форму, прибрав брудні ганчірки й почав готувати до друку наступний аркуш звичайних марок. Коли з’явився старий Джошуа Баттерс Бекон власною персоною, він привітав молодика з тим, що той не з полохливого десятка. Джейкоб далеко піде обраним шляхом, сказав стариган.

А потім доля, як вона полюбляє робити, устромила дрючки в колеса. Змовники не могли передбачити, що людину в крислатому капелюсі тієї ж ночі зіб’є вантажний кінь, котрий басуватиме по Фліт-стрит, і, конаючи, вона знову навернеться на праведну дорогу, з якої збочила, і розповість про змову – про Джейкоба Тінґля й усе інше – одягнутому в дощовик констеблю, котрого переплутає з католицьким священиком у рясі.

Але на ту хвилю Джейкоб уже облагодить свою брудну справу, і аркуш жовтогарячих марок нічною поштою майне до невідомого куточка Англії. Маю надію, що тобі не надто нудно, Гаррієт?

Гаррієт? Тато звернувся до мене «Гаррієт»?

Буває, тати з вервечкою доньок перебирають їхні імена по черзі народження, коли хочуть покликати наймолодшу, і я давно звикла, коли до мене звертаються «Офеліє Дафно Флавіє, а хай йому всячина». Але Гаррієт? Уперше! Чи була це обмовка або тато насправді думав, що його історію слухає Гаррієт?

Я хотіла витрясти з нього цю бридню; я хотіла обійняти його; я хотіла вмерти.