Читать «Солоденьке на денці пирога» онлайн - страница 40
Алан Бредлі
Нед шкірився, як череп «Веселого Роджера». Я взяла його руку у свої.
– Послухай-но, – сказала я. – Порада перша: не підсовуй мертвих птахів на ґанок своєї любки. Це личить лише коту на гулях.
Нед лупав очима, не годний уторопати.
– Я залишав квіти щось із два чи три рази, думав, що вона помітить, – сказав він.
Оце так-так. Мабуть, Офелія тишком-нишком зітхала над букетами в себе в кімнаті, потай забираючи їх, щоб ніхто з домашніх нічого не постеріг.
– Однак мертві птахи? Ти мене знаєш, Флавіє. Я би такого не зробив.
Якби я заздалегідь покрутила мозком, я би зметикувала, що так воно і є. Натомість моє наступне питання влучило просто в яблучко.
– А Мері Стокер знає, що ти розливаєшся медом перед Офелією? – цю фразу я почула в котромусь американському фільмі – «Зустрінь мене в Сент-Луїсі» або «Маленькі жінки», і мені вперше випала слушна нагода її вжити. У цьому ми були схожі з Дафною – я теж запам’ятовувала слова, дарма що не записувала їх до бухгалтерської книги, а тримала в голові.
– Яким боком Мері до цього? Вона дочка Туллі, та й край.
– Облиш, Неде, – сказала я. – Я бачила той поцілунок уранці… ненароком.
– Її потрібно було розрадити. Не подумай нічого такого.
– Через якогось субчика, котрий захопив її зненацька?
Нед зірвався на рівні ноги.
– Нехай тобі мара! – залементував він. – Вона не хоче, щоб їй кололи цим очі.
– Коли вона прийшла перестилати простирадла?
– Тебе послало саме пекло, Флавіє де Люс! – гарикнув Нед. – Іди собі звідси! Повертайся додому!
– Скажи їй, Неде, – почувся тихий голос, я обернулася й побачила Мері на порозі.
Вона стояла, однією рукою злігши на одвірок, а другою стягнувши блузку на шиї, як Тесс д’Ербервілль. Зблизька я розгледіла, що вона має натруджені червоні руки та явну зизоокість.
– Скажи їй, – повторила вона. – Тепер тобі вже начхати, якщо по щирості?
Я одразу розчовпала, що я їй не до душі. Житейський факт – дівчина зараз же розуміє, чи буде інша їй посестрою. Фелі каже, що чоловіки й жінки спілкуються між собою по зіпсованому телефону, а тому ніколи не знають, хто поклав слухавку першим. Маючи справу з хлопчиком, повік-віків не розгадаєш, закоханий чи просто глузує, але з дівчатками все з’ясовується протягом перших трьох секунд. Між дівчатками відбувається нескінченний мовчазний обмін знаками, неначе радіообмін між берегом та кораблями в морі, і ці таємні крапки й тире попереджали, що Мері дихає чортом на мене.
– Нумо, скажи їй! – крикнула Мері.
Нед важко глитнув і роззявив пельку, але не видав ані пари з вуст.
– Ти Флавія де Люс із Букшоу, еге ж? – звернулася вона до мене. – Наймолодша з тамтого поріддя. – Вона жбурнула мені ці слова межи очі, немов якийсь корж.
У відповідь на її слова я тільки мовчки хитнула головою, відчуваючи себе уродженою невдячницею з панського двору, з якою потрібно панькатися. Що ж, підіграю, подумала я.