Читать «Солоденьке на денці пирога» онлайн - страница 39

Поки я зволікала з відповіддю, він вивудив із кишені загрозливого на око ножа й, проявивши страхітливу спритність, відтяв скибку стилтону. Потім відкраяв кусник для себе й уп’явся в нього зубами, як сказала би Дафна, «із гучним смакуванням». Дафна хотіла стати письменницею й занотовувала до старої бухгалтерської книги, на її погляд, соковиті слівця з романів. Мені впало в око «гучне смакування», коли я востаннє підглядала, що вона читає.

– Була вдома? – запитав Нед, глипнувши на мене скоса, у міру сором’язливо. Я зметикувала, куди він гне, і хитнула головою.

– І як почувається міс Офелія? Її оглянув лікар?

– Атож, – відповіла я, – гадаю, він приходив сьогодні вранці.

Нед цілком спіймався на вудочку.

– Вона ще й досі зелена, еге ж?

– Тепер радше жовта, – сказала я. – Відтінок ближчий до сірчастого, ніж до мідного.

Я затямила, що брехня, прихована за подробицями, як гірка пігулка за цукром, ковтається набагато легше. Але цього разу, ледве-но я скінчила останню фразу, мені стало ясно, що я таки переборщила.

– Флавіє-Флавіє! – сказав Нед. – Ти кепкуєш із мене.

Я презентувала йому свою найкращу обаранілу усмішку селючки.

– Ти мене зловив на гарячому, Неде, – зізналася я. – Повністю визнаю свою провину.

Замість відповіді він, немов чудернацьке дзеркало, нап’яв на себе мою усмішку. На мить я була подумала, що він перекривляє мене, і почала гніватися. Але потім зрозуміла, що він і справді тішиться, що розкусив мене. Я не могла не використати цей шанс.

– Неде, – заспівала я своєї, – якби я поставила тобі страшенно особисте запитання, ти б не відмовився відповісти на нього?

Я терпляче вичікувала, поки до нього дійде питання. Спілкування з Недом нагадувало телеграфне листування з ледь спроможним читати кореспондентом із Монголії.

– Безперечно, я відповім, – сказав він, і ґедзики в його очах натякнули мені, що діятиметься далі. – Звичайна річ, я можу затаїти правду.

Ми досхочу поскалили зуби, і я приступила до справи. Я почала з важкої артилерії.

– Адже ж ти всією душею впадаєш біля Офелії, чи не так?

Нед облизав губи й відтягнув пальцем комірця.

– Вона дуже хороша й порядна дівчина, віддаю їй належне.

– Але невже ти не хочеш одного чудового дня оселитися разом із нею в хатині під солом’яним дахом і виховувати купу діточок?

У цей момент по шиї Неда потягнувся багрянець до самих вух, неначе товстий стовпчик спирту по термометру. За кілька секунд він нагадував мені птаха, котрий надимає горлянку, щоб принадити свою половинку. По-моєму, час йому допомогти.

– Припустімо, їй кортить бачитися з тобою, проте тато суворо-пресуворо забороняє. Припустімо, що тобі могла б прийти на поміч її молодша сестра.

Багрянець почав сходити з його шиї. Я подумала, що він зараз пустить сльозу.

– Ти направду так думаєш, Флавіє?

– Можу забожитись, – запевнила я.

Нед виставив свої мозолясті пальці й несподівано лагідно потис мені руку. Немовби я доторкнулася до ананаса.

– Рукостискання товаришів, – сказав він, хай що б це означало.

Рукостискання товаришів? Може, мені оце зараз потиснули руку, як одному з братчиків якоїсь секретної сільської спілки, котра влаштовує зустрічі на затоплених місячним сяйвом цвинтарях при церквах і по таємничих гаях? Я тепер прийнята до лав і маю разом з іншою шатією-братією брати участь у страхітливих кривавих ритуалах опівночі бозна-де? Цікавенькі відкриваються обрії!