Читать «Солоденьке на денці пирога» онлайн - страница 114

– Прекрасно! – сказав сержант. – Вона, судячи з усього, звільнила нас від повзання черепицею.

Інспектор обпік його поглядом, який міг би зупинити коня на ходу.

– Даруйте, сер, – сказав сержант, раптом зашарівшись і взявшись до пакування.

– Розкажи мені докладно, як ці речі опинилися в тебе, – сказав інспектор Г’ювітт, наче нічого не сталося. – Нічого не пропускай – і нічим не прикрашай.

Поки я говорила, він записував квапливим бісерним почерком. Сидячи напроти Фелі, коли вона за сніданком писала в щоденнику, я навчилася читати догори дриґом, але нотатки інспектора Г’ювітта були не більш ніж крихітними мурахами, які маршували сторінкою.

Я розповіла йому геть усе: від скрипу драбин до мого падіння, що мало не стало фатальним, від крихкої черепиці й до того, що було сховане під нею, до моєї хитромудрої втечі.

Коли я виклала все від дошки до дошки, я побачила, що він нашкрябав кілька знаків унизу запису, але, що вони означали, не розчовпала. Він згорнув записника.

– Дякую тобі, Флавіє, – сказав він. – Ти нам дуже допомогла.

Що ж, принаймні йому вистачило чесності визнати це. Я очікувально стояла, бажаючи чогось іще.

– Боюся, сейфи короля Георга недостатньо глибокі, щоб відвозити тебе додому двічі на день, – сказав він. – Так що побачимося на шляху.

– Мені повернутися із чаєм? – запитала я.

Він стояв, твердо впираючись ногами в траву, з таким виразом, який міг означати будь-що.

За хвилину данлопські шини «Ґледіс» радісно зашиширхали по шосе, лишаючи інспектора Г’ювітта «й інших такої ж масті», як висловилася б Даффі, все далі й далі позаду.

Коли я від’їхала на якусь чверть милі, мене наздогнав і випередив «воксгол». Я махала рукою як навіжена, забачивши, що вони проїжджають повз, але обличчя, що дивилися на мене з вікон, були понурі.

Ще за сто футів спалахнули гальмівні вогні, і авто зупинилося на узбіччі. Коли я під’їхала до них, інспектор опустив скло.

– Ми відвеземо тебе додому. Сержант Ґрейвс покладе твій велосипед до багажника.

– Король Георг тепер іншої думки, інспекторе? – зарозуміло поцікавилася я.

Його обличчя затьмарив вираз, якого я ніколи раніше в нього не бачила. Можу майже заприсягтися, що це було занепокоєння.

– Ні, – відповів він. – Король Георг не іншої думки. Але я іншої.

19

Без перебільшення цієї ночі я спала сном проклятих. Мені привиджувалися вежки й прямовисні виступи, куди дощ, принесений вітром з океану, доносив запах фіалок. Бліда жінка в єлизаветинській сукні стояла біля мого ліжка й шепотіла мені на вухо, що калатають дзвони. Старий морський вовк у штормівці ладнав сітки шилом, а далеко в морі крихітний аероплан прокладав собі шлях до призахідного сонця.

Коли я нарешті прокинулася, сонце зазирало до мого вікна, і мене розібрав сильний нежить. Не встигла я спуститися вниз на сніданок, як уже використала всі носові хусточки з комода й змушена була вдатися до рушника. Нема чого й говорити, що я була зовсім не в гуморі.

– Не підходь до мене, – сказала Фелі, коли я добувалась до дальнього кінця столу, голосно сопучи й пчихаючи.