Читать «Талiсман» онлайн - страница 16

Та й узагалі, хіба сьогодні робочий день? Джек завмер на мить біля свого ліжка, зненацька захоплений несподіваним нападом паніки через те, як швидко світ утрачає чіткі обриси… Він гадав, що сьогодні не субота. Подумки Джек повернувся до першого з тих незліченних днів, що його свідомість не виокремлювала в часі, — то була минула неділя. Спробував полічити дні в прямому порядку — і виходив четвер. По четвергах у нього були заняття в комп’ютерному класі з містером Балґо та спортивні секції. Принаймні так було тоді, коли Джек жив іще нормальним життям. І хоча спокій було порушено лише кілька місяців тому, Джекові здавалося, що той час уже навіки втрачено.

Він вийшов зі своєї спальні та рушив до вітальні. Варто було Джекові смикнути за шворку гардин, як кімнату залило яскраве світло. Матір проспить іще хвилин з п’ятнадцять, не менше. А може, й довше, зважаючи на ті три келихи, які вона випила вчора за вечерею.

Джек кинув погляд на двері, що вели до маминої спальні. А двадцять хвилин по тому легенько постукав у них.

— Мамо?

У відповідь пролунало хворе бурмотіння. Джек гучно штовхнув двері й зазирнув усередину. Мама намагалася відірвати голову від подушки та дивилася на нього напівзаплющеними очима.

— Джекі. Ще ж ранок. Котра година?

— Приблизно восьма.

— О Боже. Ти голодний? — вона сіла, притиснувши долоні до очей.

— Трохи. Мені зле від сидіння тут. Просто було цікаво, чи не плануєш ти прокидатися.

— Тільки не цього разу. Ти не проти? Сходи в їдальню й поснідай. Погуляй на пляжі, гаразд? Твоя мама виглядатиме значно краще, якщо ти даси їй ще годинку поніжитися в ліжку.

— Звісно, — відповів хлопчик. — Гаразд, до зустрічі.

Її голова вже знову впала на подушку.

Джек вимкнув телевізор і пішов із номера, попередньо переконавшись, що ключі лежали в кишені його джинсів. У ліфті тхнуло камфорою та аміаком — пляшечка випала з возика покоївки. Двері розчинилися, і сивий портьє похмуро зиркнув на малого й демонстративно відвернувся. Синку, те, що ти виплодок кінозірки, нічого не означає… і чому це ти не в школі? Джек повернув і пройшов через прохід, обшитий панелями, до їдальні під назвою «Бараняча полядвиця» і побачив ряди порожніх столиків у затіненому просторі. Певно, зайнятими були десь шість із них. Вбрана в білу блузку та червону мереживну спідницю офіціантка глянула на хлопчика, а тоді відвернулася. Двоє зморених людей похилого віку сиділи одне навпроти одного за столом у дальньому кутку зали. Інших охочих поснідати не було. Джек побачив, як старий перехилився через стіл і звичним рухом порізав яєчню дружини на квадратні шматочки по чотири дюйми кожен.

— Столик на одного? — Пані, що вдень відповідала за «Баранячу полядвицю», матеріалізувалася перед ним і вже знімала меню зі стійки біля книги замовлень.

— Вибачте, я передумав, — відповів Джек і втік.

Кав’ярня «Альгамбри», «Прибережний спочинок», простягалася вздовж вестибюля й довгого похмурого коридору, оздобленого порожніми вітринами. Бажання попоїсти зникло від самої думки про те, що він сидітиме за стійкою наодинці й споглядатиме, як знуджений кухар кидатиме смужки бекону на засмальцьований гриль. Він зачекає, доки мама прокинеться; або краще навіть піде на вулицю і з’ясує, чи можна роздобути пончик і маленький пакетик молока в якомусь із магазинів дорогою до міста.