Читать «Зобразіть мені рай» онлайн - страница 52

Володимир Арєнєв

Договорити він не встиг: дзвінко чхнув, потім закашлявся. Нудотний запах загус настільки, що, здавалося, став видимим, надаючи повітрю огидного блідо-зеленого відтінку.

Перед очами все попливло, думки плуталися. Слухачі давно вже не мовчали — спершу тут і там лунало знічене мурмотіння, затим — гучні вигуки. Гучні і зловтішні.

Зрештою, найпривабливішим для них були навіть не оповідки Шахха. Їх приваблювала сама ймовірність того, що одного разу він припуститься помилки — і тоді…

Точніше, вже зараз.

Звідкись із верхніх рядів долинуло довге напіввиття-напівкрик, далі — регіт, у якому не було нічого людського. Цей регіт підхопила решта. Вони почали підхоплюватися з сидінь, дехто уже скочив на парти.

О, так, їхня зовнішність швидше за все налякала б людей непам'ятних часів! Природжені вади і свідомі модифікації тіл призвели до того, що у багатьох обличчя були спотворені, на руках — по шість-сім пальців, іноді — з подовженими нігтями; хтось відрощував собі зябра, у інших шкіра на лобі відшаровувалася і міняла колір залежно від настрою. Вони були діти свого часу… дитинчата.

Але, що набагато страшніше, їхня внутрішня будова також змінилася. Як наслідок — зазнала змін і психіка. Іноді Шахх думав: можливо, всі ці пазурі, зябра, гребні призвели до того, що нинішні діти просто не здатні засвоїти знання пращурів? Адже не можуть мавпи навчитися віршескладанню, а риби — живопису…

Натомість вони отримали інший дар: здатність, налякавшись чи роздратувавшись, збуджувати одне в одного агресію. Випускаючи особливу пахучу речовину, вони підхльостували решту своїх ровесників і якоїсь миті перетворювалися із людей на тварин, із окремих особистостей — на зграю. З віком вони втрачали цю властивість — ті з них, хто доживав до сивих літ.

Він бачив таке сотні разів, і не тільки уві сні, тому не перелякався. Владно здійнявши руки до стелі, Шахх звелів:

— Стояти! — і на мить вони підкорилися. Все в авдиторії завмерло, хоча важкі задушливі хвилі зграйного запаху і далі гойдалися у повітрі.

Шахх схвально кивнув і, маючи намір остаточно погасити агресію, почав повільно, ритмічно читати молитву:

— До тебе, Всемогутня і Чорнозінича, Та, що Проймає та Очищає, підносимо свої…

Не встиг.

З лінивим дзенькотом вибухнув крайній лівий світильник, потім — іще один. Решта згасла разом, наче чиїсь велетенські вуста задмухали жменю свічок.

Останнім, що запам'ятав Шахх, було спотворене злобою обличчя новачка: задерта губа, розчахнуті ніздрі, готове до стрибка тіло.

Потім настала темрява.

* * *

— Як це сталося? — Священик був набагато молодшим за Шахха, але поводився самовпевнено, наче господар.

— У своїй відповіді новачок використав надто багато незнайомих слів. Це їх завжди лякає. Я намагався зупинити…

Священик поклав руку Шаххові на плече:

— Не турбуйтеся. Ми давно вже знали про нього. От-от мали… Втім, несуттєво. Збагніть головне: ви тут ні до чого.

В авдиторії було порожньо і тьмяно, палали свічки. Прибиральники ходили між рядами, вимітаючи сміття. Ще двоє драїли підлогу, кафедру і перші ряди, хоча, звичайно, все відмити й не сподівалися. Хтось перечепився і, вилаявшись, жбурнув у куток сандалію з розірваними ремінцями.