Читать «Зобразіть мені рай» онлайн - страница 54

Він і сам не знав — у божевільному сподіванні чи ж в ім'я служіння Чорній Козлиці, Матері Лісів.

— Йа! — прошепотів він одними вустами, падаючи на коліна і торкаючись лобом мокрих каменів. — Йа!

Це було вище за нього — рабське поклоніння, що наринуло раптово, зухвало. Це було в ньому.

— Йа, Шуб-Ніґґурат!

У небі прогриміло, блискавка, схожа на щілину, розчахнула світ навпіл.

— Йа! Тобі, Всемогутня і Чорнозінича, Та, що Проймає та Очищає, підносимо свої молитви!..

Краплі барабанили по каменях і спині, по дахах і руїнах, по бані Виховалля і по вівтарях. Шахх усміхався. Коли Матір Лісів прийде по наступний легіон ярих, вона буде задоволена, о, так! Як і решта Давніх Господарів, вона любить покору і любить живу плоть. Вона опікується своїми чадами. Вона велична і всемогутня, нагороджує вірних і карає тих, хто помислив зухвале.

Хтось убогодухий міг би запитати: чому ж тоді Рогата бажає, аби ярі вчилися? А відповідь була очевидною: тому, що розумні люди — смачніші!

Шахх, котрий досі не забув, якою солодкою була плоть його наставника, знав це напевне.

Чудове перетворення

Присвячується Миколі Олексійовичу Сороці

Перший гробокоп: (співає)

А старість — гульк! — підстерегла,

Вхопила в пазур лютий

І в край далекий завела,

Звідкіль не повернути.

В. Шекспір

1. «Знову прителющився! Наслідить, а ти прибирай за ним».

Стара відклала в'язання; стогнучи, підвелася з крісла й непевною ходою почовгала до маленького передпокою.

— Чого мнешся? Гайда в кухню, зараз прийду! — проказала вона.

…Сьогодні зранку спина геть забула, що здатна розгинатися. Тяжко дихаючи, стара ледве сповзла з ліжка — й вирішила, що можна зробити собі вихідний, власне, не вихідний, а навпаки — і нікуди не виходити. По сигарети вона з'їздить завтра.

До обіду сиділа в кріслі й в'язала. (Нитки нині коштують недешево, але вона призвичаїлася розпускати зв'язане й починати все спочатку. Жінки, що торгували, як і вона, сигаретами, казали, що вигідніше в'язати й продавати теплі речі, рукавички, наприклад; але вона не згодилася. «Дурна», — вирішили торговки). Хотілося їсти, і з двох бід — голоду й болю в спині — стара обрала першу.

«А це пришкандибав — повзи. Поїм зате».

Вона дочовгала до кухні, недобре зиркнула на гостя й потяглася до каструльки, аби зварити кашу.

— Спина? — зі співчуттям запитав скелет.

Стара насуплено змовчала.

2. Вона торгувала сигаретами — було це десь двадцятого лютого. Вітрюган сипав сніжні зерна за комір й у розкриту валізу. Сигаретні пачки навіть під целофаном зволожувалися, втрачали свою форму. «Завтра доведеться вклеювати нові».

Хилилося на вечір. Станція метро «Лук'янівська» вивергала юрмиська людей, порція за порцією. Ще година-друга — і можна збиратися додому. Стара намацала через бокову кишеню кишеню внутрішню, потаємну. Семенівну під Новий рік підловила якась шпана, відібрали все: і сигарети, й гроші. «Іроди кляті! — бідкалася Семенівна. — Фашисти, молокососи!» Стара тоді й підшила потаємну кишеню, куди складала купюри. Так почувалася певніше.