Читать «Зобразіть мені рай» онлайн - страница 51

Шахх розумів, чим і наскільки ризикує. Невидимий клинок завжди був біля його власного горла, але зараз Шахх сам, свідомо, щосили давив на нього. Те, про що він говорив, було надто складним для авдиторії. Він використовував прості слова, але ж абстрактні поняття цим завжди давалися насилу. Запах став ще нудотнішим.

І все-таки — вони слухали! Ці юнаки та юнки вперше за багато років слухали його, затамувавши подих! Можливо, хтось із них нарешті замислився над тим, хто він є і для чого існує на цій планеті…

Можливо, все ще не безнадійно! Бо, збагнувши, вони могли б…

— Нісенітниці! — сказав раптом новачок. Сказав голосно, тож його напевно почули й у задніх рядах. — Нісенітниці та брехня!

Він підвівся, обсмикнув свої мішкуваті штани і продовжував говорити; Шахх не переривав його, вражений таким несподіваним і зухвалим втручанням.

— «Людина — володар Землі»? Чи ви самі вірите в це? Ви ж напевно чули про книги давніх. Не могли не чути! І всі вони погоджувалися в одному: історія людства нараховує не сотні і не тисячі — мільйони років. І час — він більше схожий на океан, а не на тракт, яким ідеш із кінця в кінець; хвилі цього океану то розмивають берег, то прибивають до нього каміння і пісок. За мільйони років свого існування людство неодноразово підносилося до висот думки і духу, і так само часто — звергалося у безодні беззаконня та дикості. Вироджуючись, вони ставали звірами, а затим — через мільйони років — знову досягали тих-таки висот. Це закон природи. Щоразу, звеличившись, люди вважали себе вищими створіннями — і щоразу обманювалися, бо спередвіку їх було створено не для володарювання, але ж — для покори!

Тепер Шахх слухав довгозубого, затамувавши подих. Це було неймовірно! Звідки б юнак міг дізнатися про «Пнакотські манускрипти»?! Вони були заборонені, тих, хто знав їх напам'ять, вилучали. І все-таки — довгозубий зараз цитував їх практично дослівно!

— «В океані часу інші створіння — спражні господарі Землі — жили з перших миттєвостей його існування. Завжди. Для них сила хвиль і підводні течії — ніщо, дрібниці! Кожен цикл історії людства для цих володарів світу — лише тільки спалах сонця на сході дня. А саме людство — в найкращому випадку, плем'я рабів. Одні використовують нас як недоладне вмістилище для своїх розумів, коли вирішують залишити межі дальніх світів і відвідати наш. Інші бачать у людях їжу, чи коридор між жахливими багатовимірними просторами і Землею, чи дешеву зброю у боротьбі з іншими споконвічними божествами.

Всі вони — міжпланетні мандрівники, мешканці тонких світів, чада Хаосу Споконвічного — ставляться із байдужістю до того, на якому оберті розвитку в ту чи іншу мить перебуває людство. Для більшості з них узагалі не існує митей, бо вони живуть протягом усіх часів водночас! Але і для тих, чия природа хоч трохи ближча до нашої, несуттєво, перетворились ми знов у напівмавп чи возвеличилися (настільки, наскільки ми здатні возвеличитися). Бо, якщо вони зажадають, то прийдуть і візьмуть своє — чи те, що вважатимуть своїм». — Новачок розсміявся хрипким, надірваним сміхом. — Якщо поміркувати…