Читать «День гніву» онлайн - страница 19
Юрій Косач
— І вождь?..
— Довгожданий найшовся. Богом даний вождь.
Іктар Ґьос стукнув кулаком, налився багром.
— Починає зі спілки з невірними…
— Почав із того й Франциск І і дав Франції силу. Найбистріша мисль — опора на півдні, на Крим і на Порту — натуральний союз для Роксоланії. І ми вміли пригасити ненависть і забути воріжню, коли йшлось про великі цілі.
— Спущення з ланцюга безголової бестії — черні?..
— І ця бестія не страшна, коли найдуться міцні руки на приборкання. А вони є, ви ж самі казали, пане Іктаре Ґьосе.
Іктар Ґьос розвів руками.
— Що накаже його світлість князь Юрій, те чинитиму.
— А князь Юрій наказує: все чинити, що посилить ребелію. Бо, Іктаре Ґьосе, о Іктаре Ґьосе, — як не вмієте дивитись ви далі…
Він підійшов до резидента, загорілись багром позлотисті шнури, розшиття його вампсу.
— Що, раднику Шебеші?..
І Шебеші ще тихіше:
— Хмельницький може дати князеві Юрієві польську корону, от що, Іктаре Ґьосе… Як від Дунаю до Дону, від Бескидів до Понту блиснуть козацькі шаблі, блисне молдавський ятаган і булат мадярської гусарії, як рушить все, що живе, все, що хоче жити, тоді новий лад пізнають і ці Богом забуті країни.
— Амінь, — схилив голову Іктар Ґьос, — може, ви там, в Шароспатак, й справді бачите далі, ніж я, смиренний.
— Те-ре-ве-ні, — зареготався Шебеші, — й ви бачите далеко, Іктаре Ґьосе, тільки прикидаєтесь. У Львові (він надпив вина, брунатного, густого) ви можете бачити більше, ніж ми в Шароспатак… Про coniurationem козацьку могли б знати більше…
— Лис Ян Мазаракі, агент Хмельницького, не в тім’я битий, — сказав Ґьос, погладжуючи вуса в задумі, — гречин Мазаракі, кута бестія, своїх секретів не зрадить, м’якенько стелить, але видобути від нього більше, чим сам схоче сказати, не сила.
— Мазаракі був у Шароспатак, — сказав Шебеші, — це тверда голова й має широкі зв’язки всюди. Так як і Мрозовицький, а хто, до речі, він?..
— Як і Іван Виговський, луцький намісник, — рубіжник; кондиція його не ясна, тут ховається, бо суди його шукають, був у в’язниці за благочестіє, а походження шляхетного, пробував у варшавському дворі, вчився в Падуї й у Парижі, був на Подніпров’ї — воїн меткий, але не він, не він animus coniurationis.
— Рославець, цей філософ?..
— Піїта й математик, теолог і астролог, чорт його розбере, він усе вміє, все знає, навіть кров пускає й лічить теріяком, але in arte bellandi — профан, це я перевірив. Це instrumentum coniurationis, але не animus…
— А однак?..
— Однак coniurationem носом чую, пане раднику Шебеші, руку тверду й певну, гострий ум й інвенцію, вміння перечекати й витривати, а це в політичних справах чи не найпевніше.
— Хто ж це тоді, Іктаре Ґьосе?..
— Не знаю, не знаю, не знаю. Від зими товчеться справа Хмельницького, й ниті йдуть через Львів із Запоріжжя, йдуть у Варшаву, в Відень, в Париж — чую це, знаю це, але не важусь нічого твердити…
— Стособача мати, — рикнув Шебеші, — цісарські агенти з бароном Вендельштайном тут, на низькому замку, напевно більше знають від нас!..