Читать «День гніву» онлайн - страница 17
Юрій Косач
— Хтозна, — повагом сказав Виговський, — за що ця війна. Коли coniuratio й навіть сам пан Богдан думає, що ця війна з ласки й на славу короля, то інші гадають інакше…
— А саме?
— Може, й не час про це говорити, але коли пан Богдан сам пише листи до нації козако-української й її кличе під оружжя, то вже ж, видно, не за одного пана Владислава рушить Роксоланія…
— Амінь, — сказав Рославець, — моя така ж опінія. Не за absolutum dominium його мості короля, a pro patriae libertate…
— Бог і його провидіння покаже правдиву дорогу, — гостро мовив Мазаракі, — я чиню волю капітана Хмельницького. Мості Виговський, ти вирушаєш негайно на Волинь і до коронного війська.
— Коли б ще був час провчити шляхетку…
Мазаракі зморщився.
— Coniuratio тобі наказує, пане підчаший.
— Я слухаю, — схилився Виговський, — хто б тільки мене заступив?..
— Я, — озвався хтось іззаду й поклав руку Виговському на рам’я, — я, мості наміснику, коли тільки скажеш…
Це було розісміяне обличчя, обпалене провісним сонцем, сміле й бистре, як блискавиця, та ж це був Іван Мрозовицький, паж королеви Марії Ґонзаґи, баніт і степовий побратим, а Рославцеві друг ще з Падуї й Парижа.
— Coniurationis fratres зібралися як один муж, — засміявся Мазаракі, — коли б я не був після трьох безсонних ночей, дискутував би з вами, але, простіть, не можу. Мості Мрозовицький — кості кинено, добрі вісті для пана Богдана.
— А ще кращі від пана Богдана, — блиснув разок білих зубів Мрозовицького, — пан Богдан виступив з Базавлука, з ним і кошовий. Патер наш Мокрський затирає руки.
— Що несподіваніше вдарить гроза, тим краще, — сказав Виговський, — просіть і патера Мокрського, як і я прошу всіх братів coniurationis таїну таїти. Нехай упадемо, як сніг на голову.
Мазаракі стиснув йому руку й покликав хлопчину, що вів за ними його коні.
А брати постояли, дивились, як звернув до Ставропігії цей хитрющий гречин. У Львові, в своїй купецькій конторі, снував містерні ниті — до Парижа й до Інгольштадта, до Стокгольма й до Запоріжжя, до Києва й до Несвіжа. Казали, що боліє за благочестіє, за нехтувану віру, адже ж був горливим братчиком Ставропігії, але Виговський розумів інакше — крамар-гречин збагнув, що землею йде глухий гуд. Тепер, цієї весни, розколеться небо блискавицями.
Вдарить гроза. Грози гніву не приборкати.
4
Іктар Ґьос, семигородський резидент у Львові, сказав:
— Що більше спокою в цих справах, пане Франциску Шебеші, тим краще. На холодну голову, на розумну голову десять раз відмір, раз уріж.
Франциск Шебеші, око князя Юрія І Ракочія, зітхнув і замовк, дивлячись у вікно, сухий чоловік з густими бровами, що зростались на переніссі, вже з сивиною на вилицях, не похвалював нерішучості резидента.