Читать «Гілея» онлайн - страница 190

— Дякую. Я люблю троянди... Але ви краще подаруйте ці квіти Лєрі...

— Все передбачено, — Рибаков показав другий букетик. — Вам не було сумно?

— Ні, вранці до мене прийшла Лєра. Хороша вона...

— Артистка, — загадково всміхнувся Рибаков, а потім серйозно, — хороша...

— А ви з нею... дружите тому, що вона артистка?

— Марто, — нахилився Рибаков, — я вам відкрию секрет... Тільки, прошу вас, не видайте мене... Лєра... ніяка не артистка... Вона працює на пошті, посилки приймає... Живе на Холодній горі в тіснющій комунальній квартирі і...

— Батько в неї водопровідник, — докінчила Марта.

— Правильно! Розказала вам Лєра?

— А звідки ж ви дізналися?

— Цілком випадково. Купив мамі й сестрам подарунки на Восьме березня, приходжу на пошту біля театру оперети... Дивлюсь — у віконечку Лєра, сургучеві печатки ліпить на ящиках... Я тоді звідти і... вже не показуюсь на ту пошту... Хай трохи поспіває...

— Ви хороший хлопець, капітане, — сказала Марта.

З ванни випливла Лєра, жестом королеви привітала

капітана й посміхнулася посмішкою Кармен з першої дії.

— Я трохи стомилася, капітане... Така складна партія...

Рибаков співчутливо похитав головою:

— Лєро, ти справді дуже втомлюєшся, в майбутньому треба міняти професію... Значить, план такий, дівчата: обідаємо, йдемо в парк, а вранці зустрічаємо Сергія. Хто за? Одноголосно.

...Сергій здалеку помітив Марту і помахав їй рукою.

— Біжи! — підштовхнула Лєра, і Марта побігла по бетонових плитах аеродрому, потім уповільнила крок і... зупинилася...

Сергій хотів обняти її, але вона, попереджаючи, простягнула йому букетик.

— Та не соромся ти, — голосно розсміявся Сергій і поцілував Марту. — Я такий радий, що ти приїхала!

— Куди поїдемо, Сергію? — спитав Рибаков, привітавшись з Кортуновим.

— До мене, в частину.

— Але мої речі в готелі, — нагадала Марта.

— А в мене в другу... зміну лекції, — сказала Лєра.

— Тоді відвезіть нас в готель, Петре, а потім Лєру, — вирішив Сергій.

Марта, поки Сергій голився в ванні, принесла з буфету сніданок і тепер чекала на нього. Зараз він увійде, і їй треба буде відповісти на його запитання. Що вона скаже йому?.

Але Сергій нічого не питав. Вони поснідали, розповідаючи одне одному новини, а потім Сергій подзвонив, щоб прислали машину.

— Збирайся, Марто.

— К-куди?

— Як куди? Чи ти не до мене приїхала? — Сергій здивовано подивився на Марту. — Завтра з тобою розпишемось і... нах Дойчланд...

— Як розпишемось?

— Підемо до нашого районного загсу — і все. Я вже домовився, коли отримав твою телеграму.

— Але я... я не збираюся заміж...

— Марто, не будь дівчиськом, — пригорнув її до себе. — Ми повинні розписатися, бо інакше тебе зі мною до Німеччини не пустять.

— До якої Німеччини?

— Мене посилають в нашу групу військ.

— Я не поїду, Сергію.

— Поїдемо! — Сергій сприйняв це як жарт і дівоче кокетство. Він обняв Марту за плечі, заглянув у вічі. — Ми з тобою так заживемо, моя маленька!

Зайшов солдат і доповів, що машина чекає. Кортунов, мабуть, змінив свій план, бо поїхали вони з Мартою не в частину, а по магазинах.

— Треба тобі дещо купити, Марто.